Розділ «Частина XI»

— Ти серйозно?

— Так.

— Ого, тепер я знову росіянин.

— А знаєш,— провадив я.— Ти ж хотів покермувати моїм мотоциклом, правильно?

— А можу?

— Не може бути й мови. Але внизу стоїть старий роздовбаний мотоцикл. Я помітив його покинутим у тому місці, де я сам паркуюся. Він належав офіціантові з «Каяні». Мені не подобалось, як той з ним поводився, тож я його викупив. Останні кілька тижнів я його відчищаю.

— Клево,— мовив Олег, шукаючи свої черевики.

— Що це було?

— Це я так не вживаю «ого». «Клево» означає збіса круто, чоловіче.

— Клево?

— Саме так. Клево, друже.

— Ти вмієш водити?

— Ти що — жартуєш? — набундючився він, зав’язуючи шнурівки на кедах.— Ми — росіяни — можемо кермувати будь-чим.

— Гаразд. Мені потрібно заїхати до кількох місць, а ти можеш приєднатися, оскільки маєш вихідний.

— Чудовий матеріал для оповідання,— вирішив він.— Дякую.

— Не чіпай мого матеріалу, Олеже. Лише їдь і спостерігай, а потім витреш затуманене вікно спогадів, домовились?

— А якщо я знайду чудового героя, когось, із ким ти розмовлятимеш, когось, хто справді, ну, знаєш, неймовірно класний?

Я це обдумав. Олег був порядною людиною.

— Я дозволю тобі обрати одного героя,— сказав я.

— Чудово!