Розділ «Частина XI»

— Ліне,— заговорила вона, підходячи, щоб мене обійняти.— Я така рада тебе бачити!

Це вперше вона мене обійняла. Узагалі-то, вона вперше мене не образила.

— Клёво,— відреагував я.— Хоч раз хтось радий мене бачити.

— Я лише хотіла тобі подякувати,— пояснила вона, поклавши руку мені на груди.— Після пожежі й повернення у компанію я зовсім не мала часу цього зробити. А я хотіла подякувати тобі, і Навіну, і Дідьє, і Джонні Сигару, і Ситі, і Дану — справжній Лану, і Пріті, і Срінівасан-дудвалла[138], і...

— Ти лякаєш мене, Діво,— зізнавсь я.— А де тигриця?

Вона розсміялася. Діви також розсміялися, сидячи в лімузині з кондиціонером.

— А хто твій друг? — запитала Діва, двічі оглянувши Олега.

— Це Олег,— повідомив я.— Він — російський письменник і польовий агент «Бюро втраченого кохання».

— Діва Девнані,— посміхнулася Діва, простягаючи руку.— Дуже приємно познайомитись.

Олег поцілував їй руку.

— Олег Замінович,— відрекомендувався він.— Ми вважаємо, що це прізвище — витвір фантазії нашого прадіда, але агов, ми всі також його витвір, тож не ображаємось.

— Я — Чару,— представилася одна Діва.

— Я — Парі,— сказала друга.

Олег галантно вклонився, сидячи на своєму мотоциклі.

— Приєднуйся до нас,— запропонувала Чару.

— Справді,— погодилася Парі.

Дверцята лімузина тихенько відчинилися, неначе за волею думки.

— Що за чудесна ідея,— вирішив Олег, з надією дивлячись на мене.

— Чудово! — сказала Діва.— Усе вирішено. Я поїду в нетрища з Ліном на мотоциклі, а Олег поїде з дівчатами.

— Зачекай-но,— втрутивсь я.— Ти дещо забуваєш.