Розділ «VII»

— «Під Золотою Гускою» на Юнкер-штрасе 27/297.

— Ти, — звернувся Анвальдт до рудоволосої, — справді там на нього чекатимеш у номері 104. Портьє дасть тобі ключ. Ти повинна вдавати невинну й віддатися Маассові після довгих умовлянь. Мадам скаже тобі, що зробити, щоб клієнт думав, що має справу з незайманою. Тоді ти, — він вказав пальцем на «Ерну», — до них приєднаєшся. Коротше кажучи, ви повинні затримати його в цьому готелі на дві години. І не хотів би я опинитися у вашій шкурі, якщо вам це не вдасться. Це все. Є якісь запитання?

— Так, — пролунав голос «гімназистки». — А шофер погодиться відвезти нас туди?

— Йому однаково, де ти цим займатимешся, аби лише з Маассом.

— Я теж хочу запитати, — прохрипів рудоволосий янгол. (Чому всі вони мають такі грубі голоси? Пусте. Вони й так чесніші, ніж Ерна Штанге зі своїм мелодійним тихим попискуванням). — Де мені взяти гімназійну форму?

— Одягни звичайне плаття. Зараз літо, не в усіх гімназіях вимагають носити форму. Окрім того, скажеш йому, що ти посоромилася прийти у формі на побачення до готелю.

Мокк підвівся з-за столу:

— Ще питання є?

Бреслау, того ж таки 14 липня 1934 року. Десята година ранку

Вони припаркували «Адлера» біля управління поліції. Увійшовши до похмурої будівлі, від мурів якої віяло крижаним холодом, розділилися: Мокк пішов до Форстнера, Анвальдт — до архіву, де зберігалися матеріали слідства. За чверть години вони зустрілись біля портьє. Обоє тримали під пахвою якісь пакунки. Пошкодувавши, що доводиться полишити прохолодні стіни управління поліції, вони вийшли на вулицю, де замалим не задихнулися від спеки. Біля машини стояв поліційний фотограф Гельмут Елерс, чия велика лиса голова, здавалося, віддзеркалювала сонячні промені. Усі троє сіли в машину. Анвальдт був за кермом. Спершу вони поїхали до тютюнової крамниці Дойчманна на Швайдніцер-штрасе, де Мокк купив свої улюблені сигари, а тоді повернулися. Проминули церкву св. Доротеї, готель «Монополь», Міський Театр, універмаг Вертгайма й звернули праворуч, на Тауенцін-штрасе. За кільканадцять метрів авто зупинилося. Із під’їзду вийшов Курт Смолож і підійшов до машини. Він швидко сів біля Елерса й промовив:

— Вона в нього вже п’ять хвилин. Шофер Кепперлінга чекає на неї там, — він вказав рукою на чоловіка, який курив цигарку, спершись на свого «Мерседеса». Той обвіювався затісним кашкетом і вочевидь задихався в темній лівреї, прикрашеній золотими ґудзиками й монограмою барона. За мить на розпашілому наче піч тротуарі з’явився збуджений Маасс із гарненькою гімназисткою, яка повисла в нього на руці. Якась літня добродійка, що саме проходила повз них, сплюнула з відразою. Сіли до «Мерседеса». Шофер не виявив ані найменшого здивування. Захурчав мотор. За мить елегантна машина зникла з їхніх очей.

— Панове, — тихо промовив Мокк. — У нас дві години. А Маасс нехай ще трохи навтішається наприкінці. Невдовзі він опиниться в нас...

Вони вийшли й полегшено сховалися в затінку під’їзду. Низенький сторож перепинив їх і трохи злякано запитав:

— Панове до кого?

Мокк, Елерс і Смолож не звернули на нього найменшої уваги. Анвальдт припер його до стіни й міцно стиснув долонею вкриті щетиною щоки. Рот сторожа перетворився на перелякане рильце.

— Ми з поліції, але ти нас не бачив. Зрозуміло, чи хочеш мати проблеми?

Сторож кивнув головою, мовляв, розумію, і дременув углиб подвір’я. Анвальдт важко піднявся на другий поверх і натиснув на мосяжну клямку. Двері піддалися. Хоча розмовляв він зі сторожем, а тоді піднімався догори усього хвилини дві, обидва поліцейські й фотограф не лише безгучно увійшли до помешкання, а й розпочали прискіпливий обшук. Анвальдт швидко приєднався до них. Одягши рукавички, поліцейські піднімали й оглядали різноманітні предмети, а тоді клали їх точно на те саме місце. Через годину всі зустрілися в Маасовому кабінеті, який обшукував сам Мокк.

— Сідайте, — Мокк вказав їм на стільці навколо круглого столика. — Ви обшукали кухню, ванну, спальню й вітальню? Чудова робота. Нічого цікавого не знайшли? Я так і гадав. Зате я тут знайшов дещо цікаве... Цей зошит. Елерсе, до роботи!

Фотограф витяг свої прилади, на письмовому столі поставив рухомий штатив, на якому розмістив фотоапарат «Цайсс». На стільниці поклав Моккову знахідку. Притис зошита склом і натиснув на спуск фотоапарата. Спрацював спалах. На плівці відбилася титульна сторінка: «Die Chronik von Ihn Sahim. Übersetzt von Dr. Georg Maass»[38]. Спалах тріскотів іще п’ятнадцять разів, доки не було сфотографовано всі сторінки, списані чітким дрібним почерком. Мокк глянув на годинника й сказав:

— Шановні панове, ми завершили вчасно. Елерсе, о котрій ви отримаєте готові фотографії?

— О п’ятій.