Розділ «4»

— Ти точно знаєш правильну дорогу?

— Так, — сказала вона. — Достеменно.

Вони наближалися до дерев'яної лавки, і коли Ричардів погляд упав на неї, вона здалася йому одним з найбільш жаданих об'єктів, що коли-небудь траплялися йому на очі.

— А ми можемо трохи посидіти? — попросив він. — Лишень хвилинку?

Вона знизала плечима.

— У п'ятницю, — сказав Ричард, — я мав роботу в одній з найкращих фінансово-аналітичних компаній Лондона.

— Що таке фінансово-антична кумпанія?

— Це була моя робота.

Вона вдоволено кивнула.

— Ясно. І?..

— Та це я просто нагадую собі. Вчора… здавалося, що я більше ні для кого не існую.

— Так це тому, що так і є, — пояснила Анестезія.

Запізніла пара, що до того повільно йшла Набережною в їхній бік, тримаючись за руки, присіла посередині лавки між Ричардом і Анестезією, і взялася пристрасно цілуватися.

— Перепрошую, — сказав їм Ричард. Чоловік засунув руку жінці під светр і з ентузіазмом сліпо блукав нею, мов самотній мандрівник, що відкриває недосліджений континент.

— Я хочу повернути своє життя, — сказав Ричард тій парі.

— Я люблю тебе, — сказав чоловік до жінки.

— Але твоя дружина… — сказала вона, лизнувши його щоку.

— В сраку її, — сказав чоловік.

— Не треба її, — сказала жінка й п'яненько захихотіла. — Краще мене…

Вона поклала руку на його штани й захихотіла ще раз.