Розділ «4»

— Ти була засмучена, — сказав маркіз. — Я був певен, що він тут. А помиляюсь я дуже рідко. Отож… — він підняв маленьку дерев'яну кулю вище. Світло заграло на шліфованому склі й блиснуло на латунних і мідних вставках. Визнання власного невігластва брало його за живе, але він все одно спитав: — І як він працює?

Анестезія повела Ричарда до маленького парку коло південного краю мосту, і далі вниз кам'яними сходами, що спускалися уздовж якоїсь стіни. Вона знов розпалила свічку в пляшці, а тоді відчинила службові двері й зачинила їх, коли вони увійшли. Далі вони пішли вниз якимись сходами, а навколо стояла темрява.

— Є дівчина на ім'я Дуері, — сказав Ричард. — Трохи молодша за тебе. Ти її знаєш?

— Леді Дуері. Я знаю хто вона.

— То з чийого вона, гм, маєтку?

— Ні з чийого. Вона з Дому Арки. Її родина була дуже впливовою.

— Була? А чого перестала?

— Хтось їх убив.

Так, тепер він пригадав, як маркіз розповідав йому про це. Їм перебіг дорогу щур. Анестезія зупинилася на сходинці й присіла в глибокому реверансі. Щур завмер.

— Володарю, — сказала вона до щура.

— Привіт, — сказав Ричард. Щур подивився на них ще мить, а тоді побіг сходами донизу.

— Тож… — сказав Ричард. — Що воно за плавучий ринок?

— Він дуже великий, — сказала вона. — Але щуровусти майже не мають потреби ходити на ринок. Сказати по правді… — Вона сумнівалася. — Та нє. Ти сміятимешся з мене.

— Не сміятимусь, — пообіцяв Ричард.

— Ну, — сказала худенька дівчина. — Я трохи боюся.

— Боїшся? Ринку?

Вони досягли нижньої сходинки. Анестезія повагалася, а тоді звернула ліворуч.

— О, ні. На самому ринку перемир'я. Якби хтось на ринку заподіяв комусь іншому лихе, увесь Спідній Лондон ринув би на нього, як тонна стічної води.

— То чого ж ти боїшся?

— Дороги туди. Ринок щоразу проводять в іншому місці. Він рухається. І щоб дістатися місця, де його проводять сьогодні… — вона нервово перебирала пальцями кварцові намистини, — доведеться йти лихою дорогою. — Її голос звучав справді налякано.