Розділ «Трохи на додачу…»

— Корисна інформація. Я неодмінно передам твої пристрасні дифірамби прекрасній Друзильді, — сказав маркіз де Карабас із палкістю, якої, поза всяким сумнівом, абсолютно не відчував.

Де Карабас потягнувся через стіл і взяв з рук юнака пластикову торбинку з конвертом, а тоді вкинув її до однієї з кишень, нашитих зі споду сорочки.

Тоді він пішов собі геть, роздумуючи про чоловіка з гачкуватим ціпком.

Замість пальта маркіз де Карабас тепер носив ковдру. Він замотався в неї, як чорт у пончо. Його це не тішило. Якби ж то він мав своє пальто. «Гарне пір’я ще не значить гарного птаха», — прошепотів голос глибоко в його голові. Хтось сказав це йому, коли він ще був хлопцем. Маркіз підозрював, що голос належав його братові, і він з усіх сил намагався забути, що той голос узагалі озвався.

Ціпок з гаком. Той, хто купив його пальто у Стічного народу, носив ціпок з гаком.

Він замислився.

Маркізові де Карабасу подобалося бути собою, і коли він ішов на ризик, то любив, щоб це був обдуманий ризик, тож завжди двічі або тричі прораховував усі варіанти.

Наразі він перевіряв свої розрахунки вчетверте.

Маркіз де Карабас не довіряв людям. Довіра шкодила справі й могла закласти небажаний прецедент. Він не довіряв друзям та випадковим коханкам, і нізащо не довіряв своїм наймачам. Він беріг усю повноту своєї довіри для маркіза де Карабаса, імпозантного добродія в імпозантному пальті, що вмів забалакати, переміркувати й обпланувати кого завгодно.

Тільки дві групи людей носили ціпки з гаком: єпископи й пастухи.

Там, коло Єпископської брами,[29] гаки на палицях були декоративні, нефункціональні, винятково символічні. І єпископам пальта непотрібні. Врешті-решт, у них є гарні білі єпископські шати.

Маркіз не боявся єпископів. Він також знав, що Стічний народ теж не боявся єпископів. Жителі Пастушого кута були геть іншою справою. Навіть маючи пальто і перебуваючи в найліпшій формі, на піку здоров'я і з невеличкою армією під своєю командою, маркіз не хотів би зустрітися з пастухами.

Він погрався з думкою відвідати Єпископську браму, приємно провести кілька днів і переконатися, що пальта там немає.

А тоді він театрально зітхнув і подався до Куреня провідників шукати пов'язаного поводиря, якого можна було б умовити відвести його до Пастушого Кута.

Його провідниця була доволі низькою і мала коротко стрижене світле волосся. Спершу маркіз подумав, що вона підліткового віку, але, походивши поруч із нею півдня, він вирішив, що їй за двадцять. Перш ніж знайти її, він поговорив з половиною дюжини інших провідників. Її звали Нібс, і вона здавалася впевненою, а впевненість була йому потрібна. Коли вони вийшли з Куреня провідників, маркіз назвав їй два місця, куди хотів потрапити.

— То куди ти хочеш податися спочатку? — спитала вона. — До Пастушого кута чи Воронового двору?

— Візит до Воронового двору — то лиш формальність, просто доставка листа. До такої собі Друзильди.

— Любовного листа?

— Гадаю, що так. А чого ти спитала?

— Я чула, що прекрасна Друзильда страхітливо вродлива, і що в неї є лихенька звичка перетворювати тих, хто її прогнівить, на хижих птахів. Певно, ти дуже сильно її кохаєш, коли вже пишеш їй листи.