— Це твій потяг, — сказав Старий Бейлі. — А от я не люблю потягів. Хороший дах — геть інше діло. — Він потис Ричардову руку й утік.
Потяг наближався до станції. Його фари були вимкнені, а в кабіні машиніста нікого не було. Він зупинився. Усі вагони були темні, жодні двері не відчинилися. Ричард постукав у двері перед собою, сподіваючись, що це і є потрібні. Вони відчинилися, заливши уявну станцію теплим жовтим світлом. Двоє невисоких підстаркуватих добродіїв, що тримали довгі мідного кольору сурми, вийшли з вагона на платформу. Ричард упізнав їх — то були Даґвард і Гальвард з Графського двору — але він не міг уже пригадати, якщо взагалі знав це раніше, хто є хто з цих добродіїв. Вони приклали сурми до ротів і зіграли кострубату, але щиру фанфару. Ричард увійшов до вагона, а вони зайшли слідом.
Граф сидів у кінці вагона й гладив велетенського ірландського вовкодава. Блазень — Ричард згадав, що його звуть Тулі — стояв поруч. Окрім них і двох вартових у вагоні не було нікого.
— Хто там? — спитав Граф.
— Це він, володарю, — сказав блазень. — Ричард Мейг’ю. Той, що вбив Звіра.
— Воїн? — Граф замислено почухав сиво-руду бороду. — Я думав, що ти будеш вищим, — сказав він нарешті.
— Вибачте.
— Ну, берімося до діла, — старий підвівся й звернувся до порожнього вагона. — Доброго вечора. Ми тут, щоб вшанувати юного Мейфлавера. Як там сказав поет? — І він прогримів алітеровані рядки: — Багрянець бринить на броні, противник поліг перед відданим воїном, хоробрим хлопчиною… Хоч і не зовсім він уже й хлопчина, чи не так, Тулі?
— Та не дуже, ваша світлосте.
Граф простягнув руку.
— Дай мені свого меча, хлопче.
Ричард витяг ножа, якого отримав від Мисливиці.
— Оце підійде? — спитав він.
— Так-так, — сказав старий, беручи ножа.
— На коліно, — прошепотів Тулі театральним шепотом, показуючи пальцем на підлогу.
Ричард опустився на одне коліно. Граф легенько постукав його по плечах ножем.
— Підведись, — виголосив він. — Сер Ричард Мейберійський. Цим ножем я даю тобі свободу Долішнього. Нехай ніхто не чинить перепон чи завади на твоїй дорозі… і так далі, і таке інше… і таке подібне… бла-бла-бла, — невпевнено закінчив він.
— Дякую, — сказав Ричард. — Насправді мене звуть Мейг’ю. — Але потяг уже зупинявся.
— Твоя зупинка, — сказав Граф.
Він повернув Ричарду його ножа — ножа Мисливиці, — поплескав по спині й вказав на двері.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Небудь-де» автора Ніл Ґейман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „19“ на сторінці 6. Приємного читання.