Ричард розкрив рота, а тоді знову його закрив. Розкривши його ще раз, він спитав:
— Тобто коли я сказав Крупові й Вандемару, що ключ у мене, і коли вони могли мене обшукати… він справді був у мене?
Вона кивнула. Він пригадав твердий предмет у кишені, який відчув на Даун-стріт; пригадав, як вона обійняла його на кораблі…
— Нехай йому грець, — сказав він.
Абат простягнув руку. Його зморщені коричневі пальці підібрали зі столу маленького дзвоника й помахали ним, викликавши брата Сажуса.
— Принеси Воїнові штани, — сказав він. Сажус кивнув і вийшов.
— Я ніякий не воїн, — сказав Ричард.
Абат м’яко всміхнувся.
— Ти убив Звіра, — пояснив він, мало не з жалем. — Ти Воїн.
Роздратований Ричард схрестив руки на грудях.
— Тож після всього цього я все одно не потраплю додому, але отримаю втішний приз — мене занесуть до списку кавалерів якоїсь архаїчної підземної нагороди?
Маркіза це не зворушило.
— Ти не можеш повернутися до Горішнього Лондона. Кілька осіб таки примудряються наполовину жити там — ти бачив Іліастера й Ліра. Але це й усе, на що можна сподіватися, і таке життя геть не безхмарне.
Дуері простягла долоню й торкнулася Ричардової руки.
— Мені шкода, — сказала вона йому. — Але згадай, скільки ти зробив добра. Ти дістав нам ключа.
— І який у тому був сенс? — спитав він. — Ти просто викувала новий…
У двері знову ввійшов брат Сажус з Ричардовими джинсами в руках. Вони були подерті, забруднені, заляпані висохлою кров'ю і смерділи. Чернець віддав їх Абату, котрий заходився обшукувати кишені.
Дуері ніжно всміхнулася.
— Гаммерсміт не міг зробити мені копію без оригіналу, — нагадала вона йому.
Абат прочистив горло.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Небудь-де» автора Ніл Ґейман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „19“ на сторінці 4. Приємного читання.