Розділ «16»

Небудь-де

Містер Круп відчував потяг талісмана і дозволив йому вести себе. Вони йшли вузеньким провулком, що колись був частиною вікторіанських «кубел» — нетрів, де в рівних частках змішалися крадіжки, джин за одне пенні, халупи за два з половиною і секс за три — і чули його, як він щось винюхував і сопів носом десь поблизу. А тоді він низько й похмуро заревів. Містер Круп повагався, перш ніж поспішити вперед короткими дерев’яними сходами, а тоді зупинився в кінці провулка й роззирнувся навсібіч, перш ніж повів їх униз якимись сходами до довгого кам’яного тунелю, що колись проходив через Флітські болота в часи тамплієрів.

Дуері сказала:

— Та ви ж злякалися, хіба ні?

Круп люто зиркнув на неї.

— Припни язика.

Вона усміхнулася, хоч усміхатися їй зараз не дуже хотілося.

— Ви боїтеся, що талісман не зможе провести вас повз Звіра. І що ви плануєте тепер? Викрасти Ізлінтона? Продати нас обох тому, хто найбільше заплатить?

— Тихо, — сказав містер Вандемар. Але містер Круп просто хихотнув, і тоді Дуері зрозуміла, що ангел Ізлінтон їй не друг.

Вона загукала:

— Агов! Звіре! Ми тут! Ходи сюди! Звірятку!

Містер Вандемар штурхонув її в потилицю й кинув нею об стіну.

— Сказав же не галасувати, — спокійно мовив він.

Вона відчула в роті присмак крові й сплюнула в грязюку червоним. Тоді вона розтулила губи, щоб знову загукати. Містер Вандемар це передбачив і запхав їй до рота хустинку, яку витяг перед тим з кишені. Вона спробувала вкусити його при цьому за пальця, але на нього це не справило бажаної дії.

— Тепер ітимеш тихо, — сказав він їй.

Містер Вандемар дуже пишався своєю заляпаною чимось зеленим, коричневим і чорним хусткою, що колись належала огрядному торгівцю нюхальним тютюном у 1820-х роках, котрий помер від апоплексії й був із цією хусткою похований. Містер Вандемар і досі коли-не-коли знаходив у ній рештки того торгівця, але загалом, думав він, то була чудова хустка.

Далі вони йшли мовчки.

За лабіринтом, у кам'яній залі, що також була його цитаделлю і в'язницею, ангел Ізлінтон робив дещо, чого не робив уже багато тисяч років — співав. Він мав прекрасний голос, приємний і мелодійний. Як і всі ангели, він мав бездоганний тембр. Ізлінтон співав пісню Ірвіна Берліна[27] і граційно танцював, повільно і бездоганно ступаючи й рухаючись у Великій залі, заповненій свічками.

— Це рай, — співав ангел. — Я в раю, і серце б'ється так, що говорити не дає…

Він урвав танець, коли досяг чорних дверей зали, зроблених із кременю й потьмянілого срібла. Він повільно провів пальцями по їхній холодній поверхні й притиснувся до неї. А тоді він продовжив співати вже тихіше:

— Рай… Я в раю… Я в раю… Я в раю…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Небудь-де» автора Ніл Ґейман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „16“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи