Розділ «15»

Мисливиця стояла під кам’яною стіною, ні на кого не дивлячись, а Ричард лежав на кам’яній підлозі, звивався й намагався якось наповнити легені повітрям. Містер Круп розвернувся до Дуері й усміхнувся, оголивши численні зуби.

— Розумієте, леді Дуері… Ми збираємося пересвідчитися, що ви безпечно дісталися місця призначення.

Дуері його не слухала.

— Мисливице, — гукнула вона, — що коїться?

Мисливиця не поворухнулася й не відповіла.

Містер Круп гордовито засяяв.

— Перш ніж Мисливиця зголосилася працювати на тебе, вона погодилася працювати на нашого замовника. Щоб піклуватися про тебе.

— Ми ж казали тобі, — підкаркнув містер Вандемар. — Ми казали, що серед вас є зрадник. — Він захилив голову назад і завив по-вовчому.

— Я думала, ви мали на увазі маркіза, — сказала Дуері.

Містер Круп театрально почухав жовтогаряче волосся.

— До речі, про маркіза. Якось він спокійно до всього ставиться, чи не так, містере Вандемар?

— Дуже спокійно, містере Круп. Можна навіть сказати — покійно.

Містер Круп театрально покашляв, а тоді видав кульмінацію:

— Відтепер і надалі доведеться нам його називати покійним маркізом де Карабасом. Бо боюся, що він зовсім трошечки…

— Мертвий мов дошка, — закінчив містер Вандемар.

Ричард нарешті спромігся так-сяк набрати в легені повітря, щоб видихнути:

— Ах ти ж падло невірне.

Мисливиця глянула на землю.

— Не ображайся, — прошепотіла вона.

— Ключ, якого ви отримали від Чорних братів, — сказав містер Круп до Дуері. — В кого він?