Розділ «15»

— Була одна щуровустка на ім’я Анестезія. Вона. Ну, ми з нею наче затоваришували, і вона вела мене до одного місця. А тоді її викрали. На нічному Лицарському мості. Я й досі гадки не маю, що з нею сталося.

Вона співчутливо всміхнулася.

— У мого народу є перекази про таке. Деякі з них навіть можуть бути правдиві.

— Ти мусиш мені їх переповісти, — сказав він. Стало холодно. Його подих клубився парою в морозному повітрі.

— Колись переповім, — сказала вона. Її дихання не клубилося. — Це дуже мило з вашого боку, що ви взяли мене з собою.

— Це найменше, що ми могли зробити.

Дуері й Мисливиця повернули за вигин дороги попереду й зникли з очей.

— Знаєш, — сказав Ричард, — ті двоє щось надто вирвалися вперед. Мабуть, нам треба трохи прискоритися.

— Нехай ідуть, — лагідно сказала вона. — Ми наздоженемо.

Ричард подумав, що це на диво схоже на підлітковий похід у кіно з дівчиною. Або на прогулянку додому після сеансу, коли відстаєш біля автобусних зупинок чи просто під стінами, щоб зірвати поцілунок, поквапливо й недолуго торкнутися губами й сплести язики, а тоді знову бігти вперед, щоб наздогнати друзів…

Холодний палець Ламії пробіг його щокою.

— Ти такий теплий, — захоплено сказала вона. — Мабуть, це чудово, коли маєш стільки тепла.

Ричард спробував удати скромність.

— Насправді, я про це нечасто думаю, — зізнався він. Десь далеко й угорі він почув металевий дзвін дверей ліфта.

Ламія ніжно й благально подивилася на нього.

— Ти не поділишся зі мною дрібкою свого тепла, Ричарде? — спитала вона. — Я так змерзла.

Ричард замислився, чи повинен зараз її поцілувати.

— Що? Я…

Вона нібито засмутилася.

— Хіба я тобі не подобаюся? — спитала вона. Він відчайдушно сподівався, що нічим її не образив.