Розділ «11»

Небудь-де

— Ви вб'єте мене?

Абат дивився вперед молочно-блакитними очима. В його голосі почувся осуд.

— Ми праведні люди, — сказав він. — Ні, вбиває тільки випробування.

Вони зійшли сходами у низьку, схожу на крипту кімнату з дивно прикрашеними стінами.

— А тепер, — сказав Абат, — усміхнися!

Почувся електричний розряд спалаху фотокамери, і Ричарда на мить осліпило. Коли він знову зміг щось бачити, брат Сажус опустив стару й пошкрябану фотокамеру «Полароїд» і висмикнув з неї знімок. Чернець почекав, поки знімок проявиться, а тоді причепив його до стіни.

— Ця стіна присвячена тим, хто не витримав, — зітхнув Абат. — Ми дбаємо, щоб жоден з них не був забутий, бо несемо й меморіальний тягар.

Ричард дивився на обличчя. Кілька полароїдних знімків; двадцять чи тридцять інших фотографій, трохи сепій і даґеротипів; а після того — ескізи олівцем, акварелі й мініатюри. Вони повністю вкривали одну стіну. Браття робили це вже дуже довго.

Дуері тремтіла.

— Я така дурна, — пробурмотіла вона. — Я мала здогадатися. Нас троє. Мені не можна було йти сюди одразу.

Голова Мисливиці поверталася з боку в бік. Вона запам'ятала положення кожного з ченців і кожного арбалета; вона вирахувала шанси вивести Дуері за вигин мосту спочатку неушкодженою, тоді з незначними ушкодженнями для них обох, і нарешті, з серйозним пораненням для себе і незначним — для Дуері. Зараз вона вираховувала заново.

— І що б ти зробила по-іншому, якби таки здогадалася? — спитала вона.

— Для початку, я б не привела сюди його, — сказала Дуері. — Я б узяла маркіза.

Мисливиця схилила голову набік.

— Ти йому довіряєш? — прямо спитала вона, і Дуері зрозуміла, що йдеться про де Карабаса, а не про Ричарда.

— Так, — сказала Дуері. — Більш-менш довіряю.

Двома днями раніше Дуері виповнилося п'ять років. Того дня ринок влаштували у ботанічному саду в К'ю, і батько взяв її з собою на честь дня її народження. То був її перший ринок. Вони стояли в павільйоні з метеликами, оточені яскраво забарвленими крильцями невагомих створінь, що гіпнотизували й заворожували її, коли раптом батько схилився до неї.

— Дуері, — сказав він. — Повільно розвернися й поглянь он туди.

Вона розвернулася й поглянула. Коло дверей стояв темношкірий чоловіку великому пальті, його чорне волосся було зав'язане в довгого хвоста. Він розмовляв з двома золотошкірими близнюками, молодими чоловіком і жінкою. Жінка плакала, як плачуть дорослі, з усіх сил намагаючись стриматися й ненавидячи свій плач, коли він все одно виривається назовні, що робить їх водночас бридкими й смішними. Дуері повернулася до метеликів.

— Побачила його? — спитав батько. Вона кивнула. — Він кличе себе маркізом де Карабасом, — сказав він. — Він шахрай, ошуканець і, можливо, певною мірою навіть чудовисько. Якщо втрапиш у біду — йди до нього. Він захистить тебе, доню. Він мусить.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Небудь-де» автора Ніл Ґейман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „11“ на сторінці 6. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи