Розділ «11»

— Крутну раз головою… — сказала вона, міркуючи про себе. — Зубами я кривий… не стане пере… — Тоді її обличчям розтеклася усмішка. Вона глянула на брата Сажуса. — Ключ, — сказала вона. — Відповідь: ти ключ.

— Мудро, — визнав брат Сажус. — Ви пройшли два кроки. Залишився один.

З жовтого туману вийшов дуже старий чернець й обережно пішов до них, тримаючись однією вузлуватою рукою за кам'яне поруччя мосту. Дійшовши до брата Сажуса, він зупинився. Його очі були сизі й синьо-білі, непроникні від товстих катаракт. Ричарду він одразу сподобався.

— Скільки їх? — спитав він молодшого ченця глибоким спокійним голосом.

— Троє, отче.

— І один з них здолав першого воротаря?

— Так, отче.

— А інший правильно відповів другому воротареві?

— Так, отче.

В голосі старого пролунав жаль.

— Тож той, що залишився, мусить стати перед Випробуванням Ключа. Нехай він чи вона виступить наперед.

— О ні, — сказала Дуері.

Мисливиця мовила:

— Дозвольте мені піти замість нього. Я стану перед випробуванням.

Брат Сажус похитав головою.

— Ми не можемо цього дозволити.

Коли Ричард був малий, він поїхав у шкільну подорож до місцевого замку. Разом з однокласниками він видерся на численні сходи до найвищої точки того замку — частково зруйнованої башти. Вони скупчилися нагорі, а вчитель розповідав їм про всі землі, що лежали внизу навкруги. Навіть у тому віці Ричард недобре переносив висоту. Він учепився за поруччя, заплющив очі й намагався не дивитися вниз. Учитель сказав, що з вершини старої башти до підніжжя пагорба, на якому вони стояли, було триста футів, і що коли хтось із них впустив би з вершини башти монетку, вона набрала б достатньо сили, щоб пробити череп людини внизу, розколоти його, мов кулею. Тієї ночі Ричард не міг заснути, уявляючи, як монетка падає зі швидкістю блискавки. Така маленька, але смертоносна, коли її кинути…

Випробування.

Усвідомлення вдарило Ричарда монеткою. Такою, що має силу блискавки.

— Секундочку, — сказав він. — Не женіть. Ем — випробування. Хтось із нас має його пройти. Хтось, хто не борюкався в багнюці й кому не випало відповісти на загадку… — Він лепетав. Він чув, що лепече, але йому було байдуже.