Розділ «Семвел»

Сем не наважився заперечити навіть словом. То були старші чоловіки, суворі, жилаві, з руками та плечима, загартованими роками праці на веслах. Він лише нагострив кинджала і надалі, коли Йоля виходила з бесіди відлити воду, завжди йшов з нею.

Навіть Дареон не мав для дичацької дівчини жодного доброго слова. Одного разу, скорившись настирливим благанням Сема, співець заспівав колискової, щоб приспати немовля, та ще на першому вірші Йоля відчайдушно зарюмсала і нічого не могла вдіяти.

— Семеро дідьків у семи клятих пеклах! — визвірився Дареон. — Ти можеш не квилити, щоб хоч спів дослухати?

— Співай далі! — умовляв його Сем. — Дограй пісню, благаю!

— Та не треба їй пісні! — відказав Дареон. — Її б добрячим дрючком віддухопелити. А мо’, добрячим прутнем. Дай мені спокій, Смертяний.

Співець штовхнув Сема убік і пішов геть із бесіди — шукати розради у кухлі вогневина та галасливому товаристві веслярів.

Сем відчув, що втрачає розум. До смороду він майже звик, але між бурями та Йолиними слізьми не міг заснути вже кілька днів.

— Чи нема дати їй якихось ліків? — запитав він маестра Аемона дуже тихо, коли побачив, що старий не спить. — Якогось трунку чи трав’яного узвару, щоб не лякалася?

— Ти чуєш не переляк, — відповів старий. — Цей лемент — з розпачу, і для нього я ліків не знаю. Хай річка її сліз витікає сама собою, Семе. Ти не в змозі загатити сей бурхливий потік.

Сем не зрозумів почутого.

— Вона їде до безпечного місця. Теплого, спокійного. Навіщо ж лементувати?

— Семе, — лагідно відповів старий, — ти маєш два здорових ока, та не вмієш ними бачити. Не розгледів навіть матір, що побивається за своєю дитиною.

— Немовля нудить у морі, тільки й того. Але ж нас усіх нудить. Ось прийдемо до браавоського порту…

— Прийдемо. Але навіть там син Далли не перетвориться на плід Йолиного лона.

Семові знадобився час утямити, про що йдеться.

— Цього не… вона б нізащо… це напевно її синочок! Йоля б не поїхала зі Стіни без свого сина. Вона ж його так любить!

— Вона годувала обох, і полюбила теж обох, — відповів Аемон, — але по-різному. Жодна мати не любить своїх дітей однаково, навіть Вишня Мати в небесах. Певен, що Йоля не залишила свою дитину з доброї волі. Які погрози висловив князь-воєвода, які обіцянки — можу лише гадати… але без погроз і обіцянок не обійшлося.

— Ні… Ні, це якась помилка! Джон би ніколи…

— Так, Джон би ніколи. Це зробив князь-воєвода Сніговій. Іноді, Семе, втішного для всіх вибору не буває — а буває лише менш болісний за інший.

«Втішного для всіх вибору не буває.» Сем пригадав їхні з Йолею поневіряння: Крастерів Дитинець, загибель Старого Ведмедя, сніг, лід і морозні вітри, нескінченні дні піших блукань, упирі у Білодріві, Холоднорукий і крукове дерево, Стіну, Стіну, Стіну, Чорну Браму під землею. І заради чого? «Нема втішного вибору, і щасливого кінця теж не буде.»