Розділ «Кракенова донька»

Вона зіп’ялася на ноги.

— Я хочу стіл мого батька, не ваш. Оті ваші коси виглядають надто небезпечно. Ще диви, одна звалиться і відсіче мені голову. Ні, я сидітиму не тут, а на Морекамінному Престолі.

— То виходить, ти ще один гайворон, який верещить, прагнучи мертвої плоті. — Родрік знову сів за стіл. — Іди собі. А я повернуся до архімаестра Марвина і його пошуків.

— Дайте знати, якщо знайдете ще одну сторінку.

Її дядько був її дядьком. Він не зміниться ніколи. «Але він приїде на Старий Вик, хай що зараз каже.»

Її жеглярі мали саме вечеряти у трапезній. Аша знала, що їй варто було б приєднатися, побалакати про збори на Старому Вику, про зміст цих подій для усіх. Її люди, звісно, стануть за неї як один, але ж вона потребувала інших теж: родичів-Харлів, Вольмарків, Голодрівів. «Я мушу залучити їх на свій бік.» Перемога при Жбирі-в-Пущі має добре їй прислужитися, коли її люди почнуть нею вихвалятися — а вона знала, що почнуть. «Чорний вітер» дещо химерно пишався діяннями своєї жінки-капітана. Половина його жеглярів любила її, наче власну доньку, половина хотіла розсунути їй ноги, але й одні, й інші радо б померли за свою керманичку. «А я — за них» — подумала вона, штовхаючи плечем двері при підніжжі сходів, що вели до залитого місячним світлом дворища.

— Аша?

З-за колодязя до неї ступила темна постать. Її рука сіпнулася до кинджала… та місяць швидко перетворив тінь на чоловіка у накидці з тюленячої шкури. «Ще один привид.»

— Тріс? Я гадала знайти тебе у трапезній.

— Я хотів побачити тебе.

— Цікаво, яку саме частину мене? — вишкірилася вона. — Ну гаразд, ось я, справна та доросла. Дивися, скільки забажаєш.

— Так, доросла жінка. — Він підсунувся ближче. — І прекрасна.

Трістіфер Ботлик налився силою та зміцнів поставою, відколи вона бачила його востаннє, та волосся лишилося буйливим і непокірним, а очі — такими само великими та довірливими, як у тюленя. «Милі оченята, правду сказати.» Саме в цьому полягала біда нещасного Трістіфера: він був занадто милий та лагідний для Залізних островів. «А на вроду таки покращав» — подумала Аша. Коли Тріс був хлопчиком, його обсідали прищі. Аша страждала від того ж лиха — можливо, саме воно звело їх разом.

— Я сумувала, коли почула про твого батька, — сказала вона йому.

— Я сумую за твоїм.

«Чого б це?» — мало не спитала Аша. Саме Балон відіслав малого геть з Пайку на виховання в Баелора Чорноплива.

— Чи правда, що ти зараз князь Ботлик?

— Принаймні на слові. Гарен загинув у Калин-Копі — один з болотних чортів поцілив його отруйною стрілою. Та я ні над чим не владарюю. Коли мій батько заперечив право Воронячого Ока на Морекамінний Престол, той потопив його і змусив моїх дядьків принести собі присягу на вірність. Ба навіть тоді він віддав половину батькових земель Залізянцеві. Князь Витяг першим зігнув коліна і проголосив його королем.

Дім Витяг мав велику силу на Пайку. Аша спробувала не показати свого розпачу.

— Витяг ніколи не мав мужності твого батька.