Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

Серце Жіжки сповнили гіркота і лють проти всіх противників Гуса, особливо проти іноземців. Часто думав Жіжка про страхітливу смерть Гуса та його друга Ієроніма Празького і не раз у сумних роздумах бродив по двору королівського замка.

Якось король зустрів його і спитав, чому Жіжка такий сумний.

— Тяжко мені, милостивий король, — відповідав Жіжка. — Тяжко мені й гірко, що наші чеські вожді й учителі, незважаючи на імператорську охоронну грамоту, так несправедливо і жорстоко були страчені. Чи можна бути веселим після цього?

— Чи думаєш ти, любий Яне, що можна відновити зневажену справедливість? Коли бачиш до цього якийсь шлях, дій, я тебе підтримаю.

Жіжка скористався словом короля і почав діяти.

Майже всі пражани і більша частина народу були в той час захоплені вченням Гуса та його проповіддю про подвійне причастя — символ тіла й крові Христової. Коли ж празькі священики відмовилися причащати віруючих таким способом, рицар Мікулаш із Гусі на чолі величезної юрби народу підійшов до короля Вацлава на вулиці, недалеко від собору святого Аполлінарія, і наполягав, щоб у більшості церков провадилося подвійне причастя.

Король, наляканий цією галасливою юрбою, наказав Мікулашеві з Гусі залишити Прагу, змінив думських радників, а новим наказав оголосити місту королівську волю, щоб у день святого Мартіна пражани склали свою зброю й доспіхи в палатах королівського замка.

Радники вагалися. Не послухати короля — він розгнівається, слухняно віддати зброю — значить втратити всю свою могутність і силу.

Вихід із скрутного становища знайшов Ян Жіжка. Він порадив зібрати думу і, оголосивши королівський наказ, запропонувати всім одягнутися у військові доспіхи, взяти зброю і всім натовпом вирушити до Вишеграда. Може, король, побачивши таких бравих молодців, не захоче обеззброїти їх.

Так і було зроблено. В день святого Мартіна пражани, в повному озброєнні й доспіхах, під проводом Жіжки, прибули до Вишеграда. Всі вишикувалися під прапором на палацовому майдані в повному бойовому порядку. Доспіхи і зброя виблискували на сонці, прапори гордо майоріли в повітрі. Найближчі до Жіжки шепнули йому: «Говори, брате».

Жіжка виступив наперед і звернувся до короля:

— Милостивий король! Ми стоїмо тут, твої вірні піддані, кожний в доспіхах і при зброї, бо тобі завгодно було, щоб ми її принесли. Ось вона, бери її або накажи, що з нею робити. Хоч куди б ти послав нас, проти будь-якого ворога підемо з радістю і охоронятимемо твою королівську величність і твої володіння до останньої краплини крові.

Король, який спочатку з тривогою дивився на зборище озброєних людей, тепер заспокоївся і з милостивою усмішкою відповів:

— Ти добре сказав, брате. Передай цим людям, що я їм вірю; нехай спокійно розходяться по домівках.

І всі у повному порядку повернулися назад до Новоградської ратуші, де й розійшлися. Таким чином, пражани і зброю зберегли, і короля не прогнівали, все завдяки мудрій пораді Жіжки. З того часу авторитет Жіжки в Празі ще більше виріс, а після смерті Вацлава IV (в 1419 році) став буквально непохитним.

Тяжкі тоді були часи. Велика сила ворогів ополчилася проти чеського народу, але найжорстокішим був король Сігізмунд угорський, брат Вацлавів. Він відкрито заявив, що охоче віддав би все угорське королівство, аби тільки в Чеській землі не лишилося б жодного чеха.

Загибель загрожувала всьому чеському племені та його мові. Тоді піднявся хоробрий одноокий Ян Жіжка і в ім'я боже ополчився проти ворогів свого народу і противників Яна Гуса.

Всюди скликав він людей до зброї, закликав до походу проти спільного ворога, вимагав, щоб старий і молодий повсякчас були готові до захисту батьківщини, щоб у хвилину небезпеки ніхто не занепав духом і не думав про те, що сильні стоять проти слабіших, нечисленні проти багатьох, роздягнені проти вдягнених.

Військо Жіжки складалося переважно з селян. З ними він перемагав закутих у броню рицарів і добре навчених солдатів найманих. Ніколи не тікав він з поля бою. Невелика була його дружина числом, але сильна духом, а талант полководця доповнював усе інше. Іноді вдавався Жіжка до військової хитрості.

Так, у 1420 році в березні рушив він з Пільзена до Табора — міста, яке тільки недавно виникло, із своїми людьми, яких було не більше чотирьохсот чоловік, включаючи жінок і малолітніх пращників. Бойових возів було всього дванадцять, коней — дев'ять. За оцією жменькою погано озброєних людей гналася кіннота із загону так званих «залізних рицарів» під проводом великого магістра Стракомніцького.