Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

Був ще Жіжків стіл у краю Градецькім. Цей стіл, кажуть, був золотий, а посуд, який служив Жіжці, срібний. Коли Жіжка за тим столом трапезував, воїни стояли навколо й співали. Потім, за наказом вождя, посуд закопали в землю і пішли далі. Золотий стіл і срібний посуд лежить там і донині. Нікому не пощастило викопати їх.

Багато знаходять Жіжкових підков, Хоч хто б знайшов у землі підкову, анітрохи не сумнівається, що вона — Жіжкова. Відмітною ознакою її є круглі дірки.

Окрім столів, скель і насипів, є ще Жіжкові дерева, найбільше липи, в холодку яких відпочивав полководець.

Так справдилися про Яна Жіжку слова літописця:

«Слава про нього рознеслася до дальніх кінців землі і буде жити повік».

Трояндовий лужок

У затишному куточку, між достигаючим житом, за яким чорніють соснові ліси, лежить невеличкий лужок кроків двадцять завдовжки і п'ятнадцять завширшки. По краях його пишно розрослися трояндові кущі. Троянди ці особливі, ніде таких нема — на іншому грунті вони не виростуть. Пробували їх пересаджувати, але троянди не прийнялися. Пробували знищувати, викопували, але на весну знову з'являлися пагінці, швидко розросталися, тягнулися до середини лужка.

Від них і дістав назву цей самотній куточок, присвячений скорботній пам'яті благочестивих предків.

Трояндовий лужок розташований на височині, за годину дороги від Літомишлі на захід. З цієї височини відкривається чудовий вид на весь край: на ліси, з-за яких виглядає Маковська башта, на села, що притулилися серед зелені, на лісисті горби і на старий показний Літомишлінський замок.

За минулих часів, років чотириста тому, в замку жили пани Костки з Поступіц, вірні друзі чеських «братів». Більша частина жителів сусіднього міста складалася з «братів»; там же стояв будинок «братських» зборів.

Коли Фердінанд І поборов опір дворян та конфіскував їхні маєтки, пани Костки разом з іншими «братами» з міста та околиць змушені були переховуватися. Один з них, Ян Август, довго жив, вдаючи з себе селянина, в Літомишлі, але якось ненароком виявив себе. Забувши, що на ньому селянський одяг, він вийняв з кишені червоний шовковий фуляр і витер на чолі піт. Це побачили помічники гетьмана Шейноги, заарештували Яна разом з секретарем його та відвезли до Кривоклатської в'язниці, де обидва вони томилися чотирнадцять років.

За правління Максиміліана, сина Фердінандова, настали кращі часи. «Брати» повернулися з вигнання і оселилися в Літомишлі та околицях. Але недовго жили вони спокійно. В 1618 році вибухнула над Чехією велика буря: релігійні війни, а через-два роки — фатальна Білогорська битва.

Хто не був католиком і не погоджувався стати ним, був приречений на вигнання. Та ж доля спіткала й «братів». Перед тим як залишити рідні краї, вони вирішили потай зібратися і, помолившись разом, проститися з любимою землею. Для цієї мети вибрали вони лужок у лісі.

Заради безпеки зійшлися вони вночі, серед темного німого лісу, під зоряним небом. Востаннє помолилися і попрощалися з батьківщиною. Багато хто брав жменьку рідної землі і цілував її, зрошуючи сльозами. З отих сліз і виросли троянди — свідчення непохитної віри й любові до батьківщини.

З часом люди, забули про «братів»; але місце, де «брати» прощалися з рідним краєм, залишилося в пошані. В старі часи лужок був більший і ліс навколо нього густіший. Навколишні жителі потроху нищили ліси і розширяли поля. Хотіли вони розорати й лужок, щоб не залишався між полями, як більмо на оці; але само провидіння охороняло його. Трапилося те ж саме, що й на Жіжковій галявині біля Пржбіслава: то плуг ламався, то кінь падав.

Нарешті, на Трояндовому лужку посіяли льон; він виріс, достиг. Льон висмикали, вимочили й висушили, а коли почали тіпати, він раптом спалахнув яскравим полум'ям. Загорілася сушарка, за нею всі будівлі в садибі. В тій пожежі загинула молода дівчина, дочка власника маєтку. Після того ніхто не зважувався орати Трояндовий лужок.

У 1813 році росіяни, переслідуючи розбиту армію Наполеона, проїжджали через ці краї. Їхню увагу привернув Трояндовий лужок. Довідавшись про його історію, російські воїни спішилися, стали на коліна й гаряче помолилися.

В одній старовинній легенді говориться, що прийде час, коли на лужку відбудеться бій, і такий жорстокий, що кров потече струмками. Потім зійдуться сім королів і встановлять вічний мир. Зустрінуться вони на тому самому місці між трояндами, де «брати», противники війни й кровопролиття, прощалися з батьківщиною.

На лужку цвітуть троянди, навколо хвилюються ниви. Тихо в затишному куточку. Мимоволі згадуються «брати», серце стискається від думки про те, як вони прощалися з батьківщиною і зрошували її сльозами.

Прощай, мій рідний краю,