Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

У затінку бузини і акацій стоять старі надгробні пам'ятники, і багаті, і бідні. Деякі складаються з простих дощок, нахилених одна до одної у вигляді покрівлі. Майже кожен пам'ятник позначений особливим значком.

Багато поколінь гетто зійшлося на цьому кладовищі: бідні й багаті, славні — безславні.

Тут спочиває вчений рабин Авігдор Каро, який створив «плач за євреями, вбитими за короля Вацлава»; Мардохей Майзель, син Шалумів, благодійник і жертвуватель; славний Іуда Леб бен Бецалель та інші визначні мужі єврейської общини.

Мирно спочивають вони в затінку запашних кущів, і ніщо не порушує їхнього спокою.

Тільки один не знайшов заспокоєння, і побожний вигук «Салом алейхем» (мир вам) не лунає над його забутою могилою.

Цей єврей ще за молодих років залишив своїх рідних, прийняв християнство і став священиком у соборі святого Віта. Але коли настав його останній час, затужив він за своїм плем'ям і загорівся бажанням бути похованим на єврейському кладовищі. Там спочивала єврейка, що колись була його нареченою. Євреї поклали його, як він хотів, поряд з дорогою для нього могилою. Але спокою, якого в нього й за життя було мало, не знайшов він і в могилі. Ночами вставав він і йшов до Влтави, де в човні за веслами чекав на нього скелет.

При світлі місяці і в безмісячному мороці скелет перевозив відступника на той берег. Вони йшли до храму святого Віта; священик сідав за орган і грав, а скелет дув у міхи. Скорботний і жалібний зойк душі звучав у цій мелодії, і гучно розлягалася вона в порожньому просторому храмі. Стомлена душа зверталася до бога, благаючи про прощення, але благання її не було почуте. Коли на Святовітській башті била година ночі, орган замовкав, і сумний органіст повертався до ріки. Скелет перевозив його на той берег, і він лягав у могилу, щоб наступної ночі знову встати, піти до храму і в жалібних звуках виливати свою скорботну душу.

Ян Жіжка

Підемо тепер далі і послухаємо легенди радісні.

Нині вже й сліду не лишилося від села Троцнова, коло якого стояв Троцновський маєток, по-тодішньому «двір».

Стояв він на височині, навколо зеленіли поля, луки, дубові ліси, за ними синіли вдалині Крумловські гори.

Двір стояв на відшибі, — старий дерев'яний терем з дахом, порослим мохом. Там народився і виріс видатний герой чеського народу Ян Жіжка.

За двором і ставом, віддалік, коло поля, на узліссі стояв на пагорбку могутній дуб. Під ним і дано було життя героєві. Це було влітку, під час жнив, коли троцновська господиня йшла назирнути за женцями. Тут і побачив світ син її Ян, сильний тілом і духом, міцний, як дуб.

Ріс і мужнів він у тихій відлюдності Троцновського маєтку. В юнацькі роки Ян вступив до школи, в місті Прахатіце, до тієї самої школи, куди ходив Ян з Гусенца, бідний хлопчик, згодом відомий проповідник і мученик.

Уже в зрілі роки Ян Жіжка втратив батька і успадкував Троцновський двір. Але недовго жив він на спочинку. Генріх із Розенберга, володар багатий і сильний, що наважувався противитися самому королю, не визнавав прав своїх дрібнопомісних сусідів. А Ян Жіжка не був схильний поступатися своїми правами й незалежністю. Справа дійшла до збройної сутички, і, зрозуміло, що Жіжка став непримиренним ворогом розенберзького пана і будейовіцьких німців, які були з його ворогом заодно.

Сили були нерівні. Небагатому Жіжці важко було справитися з можновладним паном. Жіжка боровся як умів. Коли вороги спалили його двір і розорили садибу, він пішов у ліси і продовжував нерівну боротьбу, доки друзі не дали йому притулку і не закинули за нього добре слово перед самим королем.

Попавши в милість до короля Вацлава, Жіжка був призначений при дворі для служби у королеви Софії. Незабаром, проте, він залишив Прагу та вступив у ряди польського війська, щоб воювати проти німецьких рицарів. Він воював і під Грюнвальдом, де німці в 1410 році були розбиті наголову з'єднаними силами поляків, руських і чехів.

У цьому бою Жіжка поводився як герой, і тут, як кажуть, він втратив око.

Пробувши деякий час у Польщі, Жіжка повернувся до празького двору. Перебуваючи на службі королеви, він часто супроводив її до Віфлеємської каплиці, де виголошував проповіді відомий Ян Гус із Гусенца. Вчення Гуса знайшло гарячий відгук у серці Жіжки; сподобався йому і сам проповідник. Доброчесний муж і рицар Жіжка цілком поділяв погляди Гуса, який громив розпусту тодішнього суспільства і духовенства.

Глибоко вболівав Жіжка, дізнавшись про несправедливе засудження благочестивого магістра, про його жорстоке ув'язнення в Константській тюрмі, де Гуса скували по руках і ногах і, на сором усього народу, засудили до спалення на вогнищі.