Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

Стеля прогнулася і почала помітно осідати. Бліді від страху, придворні хотіли кинутися до виходу, але не могли рушити з місця. Вони стояли, мов прикуті, і в розпачі кликали Бецалеля. Кликав його і король.

Раббі виступив з віконної заглибини і підняв руки вгору. Стеля перестала спускатися, проте й не піднялася більше. Король поспішив залишити зал, а за ним і почет його.

Стеля такою й лишилася. Король ніколи більше не заходив до цієї палати і наказав замкнути її.

Раббі Іуда не впав, проте, в немилість. Навпаки, він діждався великої честі: сам король відвідав його. Такої честі ще не знало празьке гетто.

Раббі Іуда вмів бути вдячним і був винахідливим; він зробив своєму королю та його почетові немало сюрпризів. Будинок Іуди був непоказний, старий, занедбаний. Але тільки король та його почет ступили через низькі двері в горницю, як з першого таки кроку почали дивуватися, і здивованню їхньому кінця не було. Вони опинилися не в звичайній горниці простого обивательського будинку, а в палаті, гідній палацу, з чудесно розмальованим куполом.

Східці, що вели на верхній поверх, були не з дерева, як в інших будинках, а з мармуру, і блищали, як дзеркало, в тих місцях, де не були покриті килимом. Ними гості піднялися до красивої вітальні, оббитої коштовними обоями та прикрашеної картинами. Звідси через широко розчинені двері виднілась анфілада розкішно оздоблених кімнат і в кінці її — вихід на красиву галерею в італійському стилі.

Шанобливо супроводячи короля, раббі Леб привів його до просторої палати, де був накритий стіл, і просив короля й почет поїсти його хліба-солі.

Король прийняв запрошення, і раббі почастував своїх гостей такою трапезою, яка зробила б честь королівському столу. Спантеличений чарівною силою, завдяки якій раббі Іуда перетворив свій скромний будинок на розкішний палац, король довго залишався тут і пішов дуже задоволений.

Не раз потім він проявляв до вченого рабина свої дружні почуття, а той, щоб увічнити пам'ять про королівські відвідини, звелів над дверима свого будинку виліпити лева на гронах винограду.

Але ще дивнішим від чудесної появи біблійних патріархів на Градчанах було створення «голема» — слуги Іуди. Всесильний раббі зробив його з глини і оживив, вклавши йому в уста «шем» (пергамент з чарівним нашептом).

Голем працював за двох: прислуговував, носив воду, колов дрова, підмітав і взагалі виконував усю тяжку роботу. При цьому він не мав потреби ні в їжі, ні у відпочинку. Коли в п'ятницю ввечері припинялася всяка робота, раббі виймав у нього з рота шем, і слуга відразу перетворювався на глиняний оцупок.

Після суботи раббі знову вкладав йому в уста шем, і слуга знову оживав.

Якось раббі Леб бен Бецалель, поспішаючи до синагоги, забув вийняти з уст слуги шем. Тільки зайшов він у святилище і почав псалом, як прибігли люди з його будинку і з сусідніх будинків, кричали і скаржилися, що голем бунтує, нікого до себе не підпускає й погрожує всіх перебити.

Раббі Іуда зупинився в нерішучості. Всяка робота, наймізерніша, вважалася за великий гріх. Але, зміркувавши, що псалма, яким починався суботній день, він ще не закінчив і справжня субота ще не почалася, раббі кинувся додому.

Ще здаля почув він страшенний шум і тріск. За раббі обережно йшла юрба цікавих. В будинку своєму раббі знайшов цілковиту руїну: розбитий посуд, поламані меблі, розкидані книги.

Коли в кімнатах уже нічого було ламати, голем, охоплений жадобою руйнування, попрямував на подвір'я. Перебивши курей, курчат, кішку й собаку, він узявся виривати з корінням столітню липу. Обличчя його почервоніло, чорне кучеряве волосся скуйовдилося, і він вивернув липу, мов просту палицю, встромлену в землю.

Раббі Іуда підійшов просто до нього. Піднявши руки, він прямо глянув на слугу. Той затремтів, вирячив очі і втупився ними в свого пана. Раббі підійшов до нього впритул і одним змахом руки вийняв у нього з рота шем. Голема мов підрізало, він повалився, як бовван. Євреї, які здаля спостерігали цю сцену, не могли стримати вигуків радості.

Впевнившись, що голем нешкідливий, люди підійшли і з сміхом почали ворушити його і штовхати. Раббі тяжко зітхнув і, не промовивши ні слова, пішов до синагоги закінчувати молитву.

Бен Бецалель уже ніколи більше не вкладав шем у вуста свого слуги. Так і залишився голем глиняним бовваном і скоро розпався на шматки.

Минули віки, і багато що змінилося в празькому гетто. Жорстокі гоніння на євреїв припинилися, і жителі гетто, піднісшись духом, почали чистити й перебудовувати свої житла. Тільки синагога залишилася в колишньому вигляді, з нею разом, серед будинків нового стилю, збереглася ще одна пам'ятка старовини — єврейське кладовище.