Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

— Нічого я не можу дозволити!— сердито крикнув карлик.— А втім, ось що: хочеш мінятися?

Примас з радістю погодився. Він вийняв з гаманця три дукати, поклав їх на траву і взяв три, що лежали там. Коли він підняв голову, галявина була порожня. Зник карлик, зникло й таємниче світло. Було темно, у верховітті дерев шумів вітер.

Раббі Ісаак поспішив якнайшвидше вибратися з лісу. Фурманові він не сказав нічого, тільки квапив його їхати. Коні вже не боялися і весело бігли. Скоро на небі вияснилося, і віз, виїхавши з лісу, опинився на хорошій дорозі, їхати було далеко, їхали цілу ніч і тільки на ранок дісталися до воріт гетто. Раббі Ісааком заволоділа тяжка дума: хто той щасливець, якому судилося одержати багатство карликів і яку, роль в цій справі може відігравати його дочка? Розглядаючи три дукати, взяті в лісі, він давно ламав собі голову. Ненаситна цікавість не переставала його мучити. Нарешті, йому спало на думку пошукати долю. Загорнувши таємничі гроші в папірець, кожний дукат окремо, він кинув один з вікна на вулицю і став чекати.

Багато людей проходило поблизу примасового будинку, але жоден не звернув уваги на папірець. Був кінець дня, примас хотів був послати служника підняти дукат, як раптом прибіг хлопчисько, обшарпаний і замурзаний. Побачивши папірець, він одним стрибком опинився коло нього, нагнувся, взяв дукат і втік.

Примас не припускав думки, щоб такий голодранець і замурза став власником скарба. Наступного дня він кинув другий дукат і знову став сторожити. Знову люди ходили взад і вперед, але на папірець ніхто не звертав уваги. Надвечір прибіг той же хлопчисько і забрав другий дукат; те ж саме трапилось і з третім дукатом.

— Ні, це не простий випадок, це знак божий,— прийшов до висновку примас і вирішив довідатися докладніше про хлопчика, який підібрав дукати. В усьому гетто було оголошено, що примас упустив три дукати і сподівається, що пропажа буде вчасно повернута.

Тільки стражник сповістив про пропажу, як до примаса прибіг хлопчик, який підняв дукати. Він приніс лише два дукати і дуже вибачався, що третій дав матері на торгівлю. Як тільки вона, вторгує цей дукат, раббі відразу ж одержить його. Хлопчик повернув би всі три, якби знав раніше, кому вони належать. Три ночі зряду хлопчик бачив у сні, що мусить іти до примасового будинку, де знайде три дукати, загорнуті в папірець.

Раббі Ісаак уже не мав сумніву, що хлопчик Мардохей, син бідного єврея Шалума Мейзеля, і є той обранець долі, якому дістанеться скарб. Він похвалив хлопчика за чесність, віддав йому інші два дукати та запропонував йому в нього залишитися, обіцяючи вдягти його й учити, як власного сина. Юний Мардохей подякував і відмовився. Мати, мовляв, цілий день у крамниці, а батько сліпий.

— Я в нього один, і без мене нікому водити його до синагоги, а він туди три рази на день ходить, — пояснив хлопчик.

— Найму для нього поводиря, — сказав примас.

— Чужі не можуть так догодити, як свої. — І юний Мардохей пішов.

Через кілька днів примас зайшов до батьків Мардохея і запропонував їм посилати до нього хлопчика щодня на кілька годин. Він хотів віддати його навчатися торгівлі, щоб йому легше було потім добувати шматок хліба.

— Хлопчик ваш мені дуже подобається,— говорив примас, — і якщо він таким же залишиться, я охоче віддам за нього свою дочку.

Шалум і його дружина були дуже влещені приходом багатого примаса, а останні його слова мало не запаморочили їм голови. З вдячністю прийняли вони пропозицію раббі Ісаака і клятвено пообіцяли нікому не говорити про це.

Так потрапив п'ятнадцятирічний Мардохей в дім багатого примаса. Кожного дня водив він свого батька до синагоги і допомагав матері в торгівлі; в той же час він встигав у науках. Коли минуло йому двадцять років, примас оженив його на своїй дочці, яка дуже полюбила славного молодого чоловіка.

Через тиждень після весілля примас виїхав з Праги, взявши з собою молодого зятя. Не кажучи ні слова, він повіз його до лісу, де сталася колись дивна пригода. Але минула ніч, і нічого не трапилося; ні карликів, ні купи золота вони не бачили.

Стурбований повернувся раббі Ісаак до Праги. Він все ще не втрачав надії, гадаючи, що іншим разом вони будуть щасливіші. Але й друга і третя спроби були марні. Примас почав подумувати, що нечистий його попутав і через бісівське наслання він віддав дочку за жебрака. Ця думка гнітила примаса. Помалу вона так заволоділа ним, що він уже не міг приховувати своїх почуттів. Зять, якого він любив, став йому ненависний. З кожним днем примас ставав холоднішим до Мардохея і, нарешті, почав просто грубо поводитися з ним.

Тяжко було молодому Майзелю терпіти таке поводження. Нарешті, він вирішив піти з дому примаса, де він відчував себе зайвим. Дружина йому не заперечувала, і молоде подружжя виселилося.

Мардохей Майзель узяв до своїх рук крамницю матері з залізним товаром і повів діло так спритно, що скоро став першим торговцем не тільки в гетто, а й у цілій Празі. Молодий купець трудився, і бог благословляв труди його. Розбагатівши, Мардохей не загордився і не зачерствів серцем. Він допомагав бідним, щедро роздавав милостиню і викупав боржників з в'язниці.

Якось улітку, перед жнивами, прийшов до нього в крамницю незнайомий селянин. Вибравши кілька сільськогосподарських знарядь, серпів і кіс, він признався, що зараз, перед жнивами, у нього нема грошей. Чи не буде Майзель такий ласкавий і чи не повірить йому в борг? Майзель, якому селянин видався гідним довір'я, дав йому знаряддя. Селянин, зрадівши, сказав: