Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

Придбавши возів на чотири обози і заготовивши якомога більше гармат, Жіжка перейшов кордон Чеського королівства, перевалив через гори і вторгся в Угорщину. Повною мірою відплатив він угорцям і королю їхньому за насильства і жорстокості, вчинені в Чехії, особливо в 1420 році, коли вороги не щадили ні жінок, ні дітей.

Потім Жіжка спустився з гір до Дунаю. Угорці від страху розбіглися і забрали з собою худобу. У Жіжки не стало продовольства і не було звідки взяти його.

Просуваючись берегом Дунаю, дружина Жіжки дійшла до села, залишеного жителями. Селяни перепливли плотами й човнами на сусідній острів і загнали худобу. У хлівах залишилося лише кілька телят і поросят, що неспроможні були переплисти на острів.

Угорці раділи, що уберегли від чехів свою худобу, і поводилися задирливо: кричали, вищали, махали чехам, глузливо запрошуючи їх до себе: йдіть, мовляв, худоби в нас багато. Вони добре знали, що в гуситів нема ні плотів, ні човнів.

Але Жіжка зумів іншим способом добратися до угорських стад. Присмерком наказав він «братам» узяти з хлівів телят і поросят, приволікти їх на берег і бити, щоб тварини гучно й жалібно вищали.

Скоро над Дунаєм розлігся такий несамовитий вереск, що у вухах дзвеніло. Коли корови і свині, перевезені на острів, почули ці звуки, не витримали їхні батьківські серця. Як навіжені, тварини поскакали у воду. За їх прикладом пішла й та худобі, в якої ніякого потомства на березі не лишилося. Дарма угорці кричали, погрожували, лаялися — ніщо не допомогло. Ріка вся вкрилася тваринами, що плили на той берег, повітря наповнилося ревінням, беканням, меканням, рохканням. Скоро стадо виплило на берег, чехи, весело покрикуючи, погнали його в свій табір до палаючого багаття.

Угорське військо безупинно відступало перед Жіжкою, заманюючи його вглиб країни, щоб знищити напевне. Але Жіжка розгадав тактику угорців і повернув назад до Моравської землі. Проте небезпека оточення була велика. За дружиною Жіжки гналася угорська кіннота, намагаючись відрізати їй відступ, загнати в ріку й потопити. Але винахідливістю сліпого вождя зривалися всі ворожі підступи, і «брати» щасливо досягли Морави.

Наскок на угорців був одним з найрискованіших і найнебезпечніших подвигів Жіжки. Повертаючись через Моравію до Чеської землі, Жіжка з дружиною своєю зупинився недалеко від Літомишлі відпочити. Настав полудень, час обіду і відпочинку. Старий почував себе втомленим. «Брати», бажаючи прислужитися любимому вождю, приготували йому зручне місце для обіду. Кожен воїн набрав у шолом глини та висипав її на визначене Місце. Глина з кількох сотень шоломів утворила чималий горбок. Воїни підрівняли його і привели туди Жіжку, щоб він міг спокійно відпочити. Відходячи, пагорбок не розкидали; він існує й донині під назвою «Жіжків стіл». Існує повір'я, що лихо спіткає того, хто посміє його зруйнувати.

По дорозі до Моравської землі Жіжка обложив місто Пржбіслав і замок. Тут він дуже захворів. Відчуваючи, що вже не встане, Жіжка покликав своїх вірних «братів» і заповідав їм в ім'я бога захищати й охороняти віру та справедливість.

Жовтня 11-го числа 1424 року Жіжка помер під грушевим деревом, а хто каже — під дубом, як під дубом і народився.

Великий сум охопив усі серця. Бородаті, загартовані воїни ридма ридали. Вся дружина присвоїла собі назву «Сироти», бо втратила все рівно, що рідного батька.

Тіло померлого вождя поклали в церкві святого Духа, в Градці, над Лабою. Пізніше його перенесли до Чаславського собору. Проти його гробниці висіло кам'яне блюдо, на якому, як казали, він не раз їв.

Так скінчив свої дні Ян Жіжка, народний герой, побідоносний воєначальник гуситських військ. Багато міст і замків здалося йому, і ніде він не був розбитий наголову. Він боровся не тільки за чистоту апостольського вчення, але й за свободу мов чеської і слов'янської.

Після смерті славного воїна жителі Градца зробили собі прапор з зображенням Жіжки на білому коні, в рицарських доспіхах, з булавою, як він завжди їздив. Під цим прапором вони ніколи не програвали бою.

Жоден з чехів не залишив у серцях своїх співвітчизників таких глибоких згадок, як троцновський герой. Навіть місце, де він помер, збереглося в пам'яті народу під назвою «Жіжкове поле». В пізніші часи, коли вороги народного героя намагалися заплямувати його пам'ять, знайшлися люди, які спробували розорати це поле, але з цього нічого не вийшло. Віл, запряжений в плуг, зробивши кілька борозен, упав і здох. Жіжкове поле лишилося цілиною і заросло кущами. Чагарник ріс так буйно, що захоплював сусідні ділянки. Хотіли його знищити, але тільки взялися до справи, як мотика вискочила з руки робітника і поранила його в ногу. Прийшли з сокирами. Сокира зіскочила з топорища й покалічила робітника. Так і залишився рости чагарник. Пізніше на цьому місці був поставлений пам'ятник з переліченням битв, в яких брав участь Жіжка.

В пам'яті народу збереглися також троцновський двір і дуб, під яким народився Жіжка. Дуб цей жив століття, народ, шанував його і беріг. Через те, що Жіжка вважався непереможним воїном, який мав надприродну силу, багато людей шукала цієї сили на його батьківщині, в дубі, під яким він народився. Люди ходили туди, різали гілки, вирубували топорища і ручки для молотків, вірячи, що знаряддя це матиме велику силу й міцність. Коли дуб засох, і від стовбура залишився тільки пень, приходили ковалі й селяни, забивали в пень цвяхи і вірили, що у них від цього прибуде сили й хоробрості. Коли ж і пень зотлів, збирали тріски від нього і забивали їх замість клинів між сокирою і топорищем. Тепер від дуба й сліду не лишилося.

Про всі руїни монастирів, замків, зруйнованих у різні часи, особливо під час Тридцятилітньої війни, в народі кажуть, що це справа рук Жіжки. Кожний старий насип, хоч би він належав до найдавніших часів, називають Жіжковим насипом. Якщо ви спитаєте про них у тих краях, де Жіжка проходив походом, вам неодмінно скажуть, що це Жіжкові укріплення. Спогади про ті місця, де він зупинявся і відпочивав, звідки робив напади, збереглися в пам'яті народній і передаються з покоління в покоління.

Біля Ріхмбурка є став «Спалінец». Вам скажуть, що цей став зветься так тому, що Жіжка спалив монахів, узятих при облозі Подлажіцького монастиря. В самому Ріхмбурку є Жіжкова скеля. Вена розташована якраз напроти замка і відокремлена від нього вузьким міжгір'ям. Розповідають, що Жіжка звелів вибити в ній заглибину, щоб поставити гармату й стріляти по замку, в стінах якого й досі видно два кам'яних ядра гуситських гармат.

По дорозі з Радка до Вамбержіц край лісу можна побачити скелю, а над нею камінь, схожий на людську голову в шоломі з пов'язкою на оці, Ця скеля зветься «Жіжкова голова» не тільки в чехів, але й у німців того краю.

В Наході є «Жіжків стіл», великий плоский камінь на вапняковій підставці. Він лежить на горбочку біля самих мурів Находського замку. За цим столом, кажуть, Жіжка їв, коли повертався з Морави. Але Находського замка він не зайняв, тільки подивився на нього і сказав, що це осине гніздо того не варте.