Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

Найдостовірнішою пам'яткою цих подій є сама синагога. З того часу ніхто не чистив її стін, не білив їх; рабини не дозволяли доторкнутися до них, щоб назавжди збереглася кров віруючих і щоб сучасники і нащадки шанували цю кров мучеників.

Немало інших бур і лихоліть пережила стара синагога. Коли в 1558 році в гетто бушувала велика пожежа, синагога, як твердиня, стояла непорушна над морем вогню. Огонь пожирав усе навколо. Звідусіль валили стовпи чорного задушливого диму, летіли головешки й іскри. Але на синагогу не впало жодної іскорки, жодна черепиця не лопнула на її даху. На коньок цього даху сіли дві білі голубки. Ні жорстокий жар, ні задушливий дим не зігнали їх звідти. Сиділи вони там довго, поки зовсім не минула небезпека. Потім, одна за одною, змахнули білими крильцями і зникли в хмарах.

Якось, більше трьохсот років тому, повертався восени до Праги примас (староста) гетто раббі Ісаак. Їхати довелося лісом. Ні раббі, ні фурман не знали дороги і заблудили. Плутали вони, плутали і ніяк не могли вибратися на правильну путь.

Почало сутеніти, сутінки в густому лісі наставали швидко. Дороги вже не було видко. Раптом вдалині між деревами промайнув синюватий вогник. Коні зупинилися, заворушили вухами, запирхали, позадкували. Тимчасом світло ширилося й розросталося в яскраве полум'я.

На фурмана напав жах, але примас не розгубився. Він наказав фурманові зав'язати очі і чекати, поки він піде глянути, що таке діється між деревами. Розпорядившись так, він пішов прямо на вогонь і вийшов на невеличку лісову галявину. Там раббі Ісаак побачив диво-дивне: величезну купу золотих і срібних грошей. Двоє карликів з білими бородами брали ці гроші пригорщами і зсипали їх у мішок. Вони були такі зайняті своїм ділом, що не помітили пришельця. Постоявши і подивившись на карликів, примас вирішив спитати, для кого вони збирають гроші. Ледве встиг він задати це запитання, як один з карликів насупився і сердито відрубав:

— Вже в усякому разі не для тебе.

Сказав — і зник. Зникло срібло, зникло золото. Лише кілька дукатів блищало в траві.

Другий карлик залишився. Цікавий єврей почав випитувати і в нього, для кого вони збирали гроші.

— Не для тебе, — відповідав і цей.

— То для кого ж?

— Для одного з твоїх близьких. Не треба було тобі питатися. Тільки перешкодив нам і пошкодив справді.

— Але хто ж цей щасливчик? Скажи, будь ласка.

— Не можу.

— Ну хоч дай як-небудь зрозуміти.

— І цього не можу.

— Скажи, принаймні, коли цей скарб об'явиться?

— Коли твоя дочка вийде заміж.

— Моя дочка? — спитав здивований примас. — А при чому тут вона?

— Не здогадаєшся, нема чого й старатися.

— Таке багатство! Великий боже! А мені — нічого! Дозволь мені, принаймні, підібрати монети, що валяються в траві.