Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

До магістра Гануша посипалися з різних чеських і чужоземних міст пропозиції спорудити такий же годинник. Досада взяла бургомістра і думських радників. Вони ні за що не хотіли, щоб орлої з'явилися в інших країнах. Сама тільки Прага мала володіти ним на диво всьому світові.

Думські верховоди потай скликали нараду, обговорювали питання сяк і так. Пройшла чутка, що Гануш дав себе обійти чужоземцям, поласився на їхнє золото і вже працює над новим годинником, ще розкішнішим, ніж орлой. Зло взяло радників і, щоб перемогти, вони задумали злочинницьку справу.

...Магістр Гануш сидів у своїй майстерні за великим столом і креслив на аркуші паперу якийсь складний проект. Дві свічки горіли на столі, вікна були, закриті віконницями, в пічці палав огонь. Нічна вулиця була темна й порожня; в будинку панувала тиша, не чути було жодного звуку.

Магістр так заглибився в свою роботу, що не чув, як рипнули східні під чиїмись кроками. Відчинилися двері, і троє людей, замаскованих і загорнутих у плащі з ніг до голови, ввійшли до кімнати. Здивований магістр опитав у тих, що прийшли, що їм потрібно. Замість відповіді вони накинулися на нього, погасили свічки і, затуливши йому рота, потягли до палаючого каміна.

В домі всі спали, ніхто не чув, що робилося нагорі, в кімнатах магістра. Ніхто не бачив, як прийшли і пішли замасковані люди. Промайнувши, наче тіні, вони зникли в темряві ночі.

Лише вранці були виявлені їхні сліди і їх мерзенна справа. Магістр лежав непритомний, з зав'язаними очима: злочинці осліпили нещасного.

Звістка про страхітливе злодіяння облетіла Прагу. З обуренням усі говорили про злочинців, але марно шукали їх: вони наче крізь землю провалилися. Люди пошепки передавали один одному, що магістр Гануш, прийшовши до пам'яті, сказав: «Не шукайте злочинців, не знайдете їх, хоч вони і близько».

Більше нічого не сакзав Гануш, хоч усім здавалося, що міг би сказати. Сумний, мов сліпий птах, сидів він у кутку своєї кімнати, де, бувало, так багато й плодотворно працював. Нерухомо стояли його апарати, на стіні без діла висіли пилки, терпуги та інші інструменти, а на книги і пергаменти з обчисленнями шарами лягав порох. Для Гануша все віднині потонуло в глибокій пітьмі. Погаслі очі не бачили навіть світла. Глибоко страждав нещасний майстер, нудьгуючи за роботою, в якій було для нього все життя. Без неї він чахнув і вмирав повільною смертю.

З гіркотою думав Гануш про невдячність своїх співгромадян. Мов вогненними літерами, врізалися йому в мозок слова одного із злочинців: «Тепер нікому не зробиш такого годинника».

Магістр відчув, що надходить смерть. Покликавши одного з колишніх своїх учнів, він за його допомогою поплентався до башти.

Перед баштою стояв натовп, чекаючи, коли годинник почне бити. Ніхто не впізнав славетного магістра, так він змінився. Щоки запали, борода і волосся посивіли. Біля ратуші він зустрів кількох радників, але вони відвернулися від нього. Ніхто не зустрів Гануша, хоч він і послав сказати, що придумав удосконалення для годинника і прийде приладнати його сам.

Піднявшись на башту, Гануш звелів учневі підійти до найскладнішої, четвертої частини. Він не міг бачити ні коліс, ні передач, ні шипів ні гвинтиків, але він добре чув їх розмірений хід і знав, що вони працюють справно.

Хворий, кволий і передчасно посивілий сліпець стояв, згорбившись, коло свого витвору, слухав його голос і думав про людську невдячність, про радників, які за його велику заслугу нагородили його сліпотою; заради безумного гонору вони не зупинилися перед жорстоким, мерзенним вчинком.

Зовні залунав бій годинника: смерть дзвонила, смерть кликала. Ось почався вихід апостолів...

Гануш раптом здригнувся всім тілом... Піднявши праву руку, він на мить завмер. Потім, ступивши вперед, сунув руку в механізм. Він так добре знав орлой, що й помацки міг знайти все, що потрібно.

Недовго попрацювали в механізмі кістляві пальці. Колеса раптом безладно закрутилися, весь механізм, наче вражений ударом, захрипів, заскрипів, зашипів і... зупинився.

Відразу все стихло. Замовк дзвін, апостоли зупинилися на півдорозі, всі фігури завмерли, півень не кукурікнув.

Натовп, що стояв біля башти, зняв галас. Радники з ратуші кинулися в башту... Механізм орлоя був нерухомий, а поруч, на долівці, лежав його творець, блідий, розпростертий. Ледве встигли донести його додому, як він помер.

А годинник стояв, і ніхто не міг полагодити його[18].

Далібор із Козоїд