Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

З жахом слухаючи страшні пророцтва, придворні дивилися на короля, який здавався збентеженим і схвильованим.

— Не загине Прага, — вигукнув він, — буде цвісти й розростатися! Якщо загинуть Старе і Мале міста, замість них я збудую нову столицю. Дивіться, он там буде нова, велика Прага.

І король указав за Старе місто, вгору по широкому схилу, в напрямі до полів і садів, до сіл Рибніка і Опатовіц. Усі присутні зітхнули з полегшенням, і обличчя їх проясніли, а мудрий архієпіскоп уголос висловив те, що було в серцях у всіх в цю хвилину:

— Хай бог благословить твою величність.

Як сказав Карл, так і було. Відразу ж почалося готування до закладки нового міста; Карл сам вимірював землю, позначав місця бастіонів і призначав, де закладати фундамент. Він був присутній при плануванні вулиць, визначав місця ринків і майданів, розмовляв і радився з будівельниками. Часто король приїжджав подивитись, як ідуть роботи, розмовляв з мулярами і поденниками, питав їхньої думки, наділяв подарунками і радів, що справа йде на лад.

Одного разу, повернувшись з подорожі по німецьких землях, король побачив, що за його відсутності проклали нову вулицю і вже споруджують будинки. Роздосадуваний, він спитав, хто наказав прокласти цю вулицю.

— Ніхто не наказував, ваша величність, — відповів будівельник.— Ми всі гадали, що так буде добре. Накажеш її знищити?

— Хай лишається і зветься «Неказалка», — вирішив король. Так ця вулиця зветься й досі.

Не по днях, а по годинах росло нове місто. Будівлі виростали, як гриби після дощу. Не тільки коштом городян будувалося місто, найбільші витрати взяв на себе володар землі чеської. Розкішні монастирі, церкви і башти будувались його коштом. Так Карл заклав і храм святого Ієроніма та при ньому монастир. Храм був такий великий, що на колоди потрібний був цілий ліс. Двадцять років будувався храм і коштував, як казали, тільки на одну копійку менше, ніж Кам'яний міст. І коли храм був добудований, монахи, яких король запросив сюди з Далматської землі, вперше після багатьох віків відправили в чеській церкві літургію за слов'янськими книгами і слов'янською мовою. І до цього часу храм цей зветься «На славянех».

Незабаром Карл заклав новий собор на найвищому місці проти Вишеграда. Проект склав молодий празький архітектор. Уважно розглянувши проект, король здивувався, як грандіозно й сміливо задумане будівництво.

Не тільки на нього справив таке враження задум молодого архітектора. Дивувалися знаючі, досвідчені будівники. Вони говорили, що їх юному колезі не спорудити такого храму, особливо не звести склепіння. Такого склепіння Прага досі не бачила. Але король затвердив план молодого архітектора, і той ревно взявся до діла.

Швидко ріс собор. Уже збудовані були восьмикутником стіни; уже з'явилися подвійні і потрійні вікна чудової готичної форми; виник портал з витонченими ліпними прикрасами, а широкий простір собору почав перекриватися сміливим, досі небаченим склепінням, подібним до купола.

Ще всередині собору стояло риштовання, і крізь сітку дощок і колод не видно було склепіння, а вже вчені архітектори, похитуючи головами, казали, що молодий будівник зарвався, що склепіння не витримає, що це небувала, невидана річ і що, коли знімуть риштовання, купол трісне і все повалиться.

Такі розмови дуже впливали на молодого архітектора. Змія сумніву заповзла в його душу, і він почав втрачати віру в самого себе. Вже він не поспішав на будівництво з таким запалом, як раніше, а вдома на самоті став тривожним і гнівливим. Він завжди креслив, вираховував, чи витримає склепіння, і ні вдень, ні вночі не мав спокою.

Турботи і тривоги позбавили його сну. До глибокої ночі сидів він у своїй майстерні, а коли лягав, продовжував ще міркувати й обдумувати. Пригадувалися слова товаришів-будівників, молодих і старих, їхні натяки, застереження, сумніви, насмішки. Іноді він уявляв собі, що буде, якщо йому не вдасться докінчити склепіння або якщо воно обвалиться, і він, замість слави, вкриє себе ганьбою. Нещасний будівник підіймав з подушки розгарячену голову, вставав і починав ходити по кімнаті. В одну з таких ночей він не витримав і побіг у нове місто.

Там, у темряві ночі, височіла його будова, ще не закінчена, ще обплутана риштованням. Навколо панувала тиша. Тихо було і всередині; тихо і пустинно. Не стукали молотки, не гуділи голоси робітників. Глухо лунали кроки будівника, коли він ступав на середину храму.

Крізь вікна без шибок мерехтіло зоряне небо і лилося місячне світло. Піднявши погляд угору, дивився молодий будівник туди, де виникало зірчасте склепіння. Духовними очима він бачив це склепіння вже завершеним: велика восьмигранна зірка і в ній дві малі. Бачив залитий сонячним промінням собор з його скульптурою, живописом і позолотою. Ось заходить король з вельможними; за ними — народ. Всі милуються собором. Погляди всіх з захопленням зупиняються на надзвичайно сміливому своїм задумом склепінні...

Мрії відлетіли, і перед митцем постала дійсність з її тяжкими сумнівами. А що коли нічого цього не буде, навпаки, склепіння повалиться і собор залишиться недокінченим...

Душа митця обурилась. Він підняв руку і поклявся, що храм буде закінчений і склепіння зведене, хоч би йому довелося покликати на допомогу самого диявола. І диявол з'явився; він украв слабку душу і допоміг довершити будівництво споруд. Будівники з дня на день чекали, що склепіння повалиться, але цього не трапилось. Останній клин був забитий, і склепіння закінчене. Лишалося тільки зняти риштовання, щоб чудовий витвір постав у всій красі.

Але тут виникла трудність. Жодна людина: ні муляр, ні чорнороб не зважувалися цього зробити. Кожний боявся, що склепіння повалиться, як тільки буде знято риштовання. Дарма молодий будівник умовляв робітників, обіцяв нагороду; нарешті, сам хотів розібрати риштовання, але його не пустили, як вважали, на вірну смерть, не дали навіть ступити на драбину.