Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

Всюди розповідали з обуренням, що Отік, чех родом, безчесно зрадив своє плем'я — він запобігає перед імператором і просить допомоги його та німецьких князів проти Собеслава і чехів, обіцяючи чужоземцям усе, чого вони побажають. Усі розуміли, що німці не дадуть себе довго умовляти і, спокушені обіцянками Отіка та надією на багату здобич, не загаяться напасти на чехів. Глибоко обурилися чехи, дізнавшись, що імператор Лотар зухвалою промовою викликав князя Собеслава на суд, вимагаючи пояснень, по якому, мовляв, праву прийняв він князівську достойність від чехів, коли такі достойності має право дарувати тільки він, імператор. Нехай прийде і дасть відповідь перед судом німецьким, інакше він пізнає силу меча цісаря Священної Римської імперії.

У чехів очі загорілися від радості, коли довідалися вони про відповідь свого князя німцям.

— Ніколи земля чеська не буде під владою чужоземців, — сказав Собеслав.

— Не буде! Бог дасть, не буде! — гукали схвильовані чехи і з піднесенням готувалися до війни. Всі вони гадали, що війна спалахне на весну, коли зійдуть сніги і просохнуть дороги.

Але недаремно горіло на небі дивне знамення. Ясної морозяної ночі з'явилася зірка з хвостом. Грізно панувала вона між іншими зірками, що здавалися маленькими, неспроможними змагатися з кометою своїм мерехтливим світлом. Погляди всіх були звернуті на небо. Всі стурбовано питали один в одного: що несе з собою це знамення, що провіщає воно? А на ранок прилетіла звістка з Крушних гір і вдарила, як грім з ясного неба: німці вже виступили в похід. Імператор не хоче чекати весни і йде на чехів.

Захвилювалися Чеська і Моравська землі. Скрізь залунали войовничі вигуки і йшли спішні приготування. На морози, на завірюхи, на занесені снігом дороги ніхто вже не звертав уваги. Ворог готувався вторгнутися в рідну землю, треба було боронити її. Князь кликав на бій, милий, любимий народом князь Собеслав. Уже він ішов з Моравської землі і всіх закликав до зброї.

Народ чув, що хоч де б проїздив Собеслав, він звертався до чехів із закликом не боятись, триматись, як личить мужам. Говорив, що бог не допустить загину справедливої справи, що він, князь, заради честі рідної землі і своєї власної, не міг поступитися перед цезарем. З захопленням чехи передавали один одному слова Собеслава.

— Мені легше бачити загибель усього мого роду, — говорив князь, — ніж приниження і сором моєї батьківщини.

У всіх кінцях країни чехи знімали зі стін зброю — мечі, списи, луки з сагайдаками, щити, шоломи з нанісниками, лускоподібну броню, шкіряний, обшитий бляхами одяг,— і поспішали до головного міста свого округу, під його прапор, а звідти до Праги. Були тут кінні і піші, в броні і в шоломах, в кожухах і постолах, в баранячих, вовчих і рисячих шапках. Несхожі були воїни одягом, але єдині своєю рішучістю і бойовою відвагою.

Коли все військо було в зброї, князь доручив духовенству принести спис святого Вацлава, який зберігався в соборі святого Віта, щоб завтра взяти його з собою в похід, як захист і охорону від ворога.

На ранок, як тільки розвиднилося, воєводи і воєначальники, військо і народ попрямували до собору, де перед виступом у похід мала відбутися літургія. Невистачало тільки князя. Він забарився в розмові з духівником своїм Бітом.

Віт був муж дужий, батьківщині відданий, хоробрий і дуже любимий князем.

— Слухай, — сказав йому князь, — який дивний я нині бачив сон. Приснилося мені, що приступив до мого ложа святий Войтех і звелів узяти на поле брані прапор його батька, той самий, що, за переказом, схований у Вербчанському храмі. Чудесною цією порадою треба скористатися. На мене чекає військо, треба поспішати, час нам уже виступати. Після літургії ми вирушимо в путь. А ти, отець мій, виконай мою волю. Сідай на коня і поспішай до Вербчан. Не їдь один, візьми з собою озброєних воїнів. Коли знайдеш прапор, бери його моїм ім'ям і поспішай за нами, щоб вчасно наздогнати нас.

Хоробрий Віт, схвильований розповіддю князя про чудесне видіння і окрилений надією на допомогу і перемогу, негайно зібрався в дорогу. Не встигла скінчитися обідня, не змовкли ще останні церковні співи, як він уже виїхав з Праги. З ним було двоє земанів[12] і кілька озброєних дружинників. Вони мчали на бистрих конях без відпочинку і надвечір уже в'їхали в тихе, засипане снігом селище.

На горбі, що височів над селищем, стояв скромний сільський храм, оточений високим валом і муром. Попереду, наче страж, який охороняє святиню, підносилася висока башта. В ній була брама, що вела на церковне подвір'я. Настоятель зустрів приїжджих і повів їх відшукувати тайник, де зберігався прапор святого Вацлава. День уже угасав, і косі тіні падали на стіни храму.

Віт, настоятель і дружина стали на коліна перед вівтарем і помолилися за успіх своєї справедливої справи. Потім вони засвітили воскові свічки і взялися до розшуків. Скоро за престолом у стіні вони знайшли майстерно приховану заглибину і в ній прапор із старого шовку, з розрізом до середини і з вишитою на цільному кінці зіркою.

Зраділи присутні і, впавши на коліна, разом з Бітом голосно славили бога, що дарував їм прапор як запоруку перемоги над ворогом.

Ледве давши відпочинок собі й коням, посланці князівські скочили в сідла і, не боячись нічної темряви, пустилися в дорогу. Вони скакали із своїм скарбом, поспішаючи вчасно наздогнати військо, по м'якому снігу, в тиху морозяну ніч, під ясним небом, на якому грізно нависла комета, оточена безліччю мерехтливих зірок.

Так мчали вони вдень і вночі без відпочинку слідом за чеським військом. На втоптаному снігу видко було численні сліди копит і колії, залишені полоззям важко навантажених саней.

Цією дорогою військо пройшло на північ. Воно йшло в хмарі пари від розгарячених коней. Мороз рум'янив обличчя і сріблив вуса й бороди вершників, гриви коней зовсім вкрилися памороззю.