Розділ «Старовинні легенди чеського народу»

Всі легенди свідчать про те, що нащадки не забули славного минулого, жива у них відвага і не стомляться вони боротися за права своєї землі і за мову предків.

Про стару Прагу

Одного разу король Карл IV, перебуваючи в Празькому замку, запросив до себе архієпіскопа Арношта з Пардубіц, канцлера і вищого бургграфа Чеського королівства, кількох вельможних панів і дворян чеських та деяких знаменитих учених магістрів, у тому числі придворного астролога. В розкішній палаті, дерев'яна стеля якої була оздоблена різьбою, живописом і позолотою, а стіни — коштовними французькими шпалерами, сидів Карл з своїми гостями за столом, де, при яскравому світлі багатьох сотень воскових свічок, виблискував золотий і срібний посуд, тарілки, чаші і келихи чудової форми та оздоблення.

Коли присутні повечеряли і в палаті стало жарко, імператор підвівся і, запросивши своїх гостей подихати свіжим повітрям, вийшов з архієпіскопом на балкон. За ними пішли пани і магістри, продовжуючи жваву розмову.

Але, коли товариство зійшло на просторий балкон, замовк король та його співбесідник, а з ними всі, вражені красою міста, яке розкинулося біля їхніх ніг. Прага дрімала, залита м'яким світлом повного місяця. В місцях, куди не проникало світло, лежали густі тіні. В чудесній грі світлотіні виступали дахи високих будинків, галереї, церкви і башти. Місяць сріблив шибки будівель, і в його таємничому світлі потопали міські сади і склеписті арки, а купи дерев у парках і на островах набували м'яких, невиразних обрисів.

Все дихало глибоким спокоєм, тільки знизу долинав глухий шум млинових коліс. Король і вельможі, захоплені красою ночі блукали поглядами по схилах горба Петржін, який потопав у синюватому присмерку, по Малому місту[15], що лежало якраз під ними. Вони дивилися на освітлений простір біля ріки, де виднівся палац архієпіскопа і блищала позолочена покрівля його сторожової вежі; дивилися на старий міст, на ріку, яка світилася, мов розтоплене срібло, і далі, на решту Праги, на Старе місто, оточене мурами і бастіонами, за якими підносилися в небо храми і башти.

За Старим містом було більше простору. Храми Лазаря і Петра вже не тулилися серед скупчених будівель, а стояли вільно, на Здоразському горбі. Ще далі дрімало село Опатовіци, село Рибнік з костьолом святого Стефана. Місячне світло лилося на сади і ниви з достигаючим колоссям, на виноградники, вже повиті білуватим туманом.

Всі мовчки милувалися чудесною картиною. Нарешті, король, глибоко зворушений, мовив:

— Прекрасна земля моя. Дуже люблю її я, прекрасну з прекрасних. Хай буде благословенний мій вертоград і найкрасивіше в тому вертограді місце — Прага. О Прага, чи може щось зрівнятися з тобою!

І очі короля загорілися захопленням.

— Прекрасне місто, — промовив Арношт з Пардубіц. — Прекрасне і щасливе, благословенне святим Вацлавом, а твоїм піклуванням прикрашене. Збувається пророцтво праматері твоєї величності: росте Прага у величі й славі, князі кланяються їй. Славна і шановна вона в цілому світі, і слава її хай зростає і в майбутньому.

— Радий би я її з допомогою божою ще більше звеличити,— схвильовано мовив король. — Вірю і сподіваюсь...

Потім, звернувшись до вченого астролога, який задумливо дивився в далечінь, король сказав:

— Шановний магістре! Хіба не прекрасна майбутність цього міста? Чого ж ти хмуришся? Поясни!

— Не хотілося б мені в цю хвилину відкривати твоїй королівській величності, що провіщають небесні знамення.

— Ні, ні, кажи. Я хочу знати, що ти прочитав у зірках.

— Страшні прикмети, милостивий король.

— Хочу знати про них. Кажи!

І засмучений магістр пояснив королю та його почетові значення прикмет.

— Відкрито мені знаменнями з неба, — сказав він, — що Мале місто від вогню загине, а Старе — від води. Все згине, і не залишиться каменя на камені.