Розділ «7»

— Нікого немає, — впирався Леонід. — Наразі. Правда, влітку я зустрів у Ляйпцигу дівчину, яка мені сподобалася, а недавно танцював з однією з Кепеніка, вона мені теж сподобалася.

— А як їх звати? — запитав Борис і вже приготував ручку і блокнот.

— Цю з Ляйпциґа — Гертрудою, Гертруда Фрозер. Мешкає у Ройдніцу на боковій Дрезднерштрасе, точно вже не пригадую...

— Ти не записав її адреси?

— Ні.

— То це не було серйозно?

— А про що я кажу! Я не маю когось серйозно на меті. Проте хочу знати, чи таке можливе.

— А ця, з Кепеніка?

— Ільзе Баумгартен, Парісіусштрасе, 12. Теж таке поверхове знайомство. Насправді ще нікого немає. Я навіть і не починатиму, доки не знатиму, чи в цьому є сенс.

— Я дам на них запит. Тоді знатимеш, що то за птиці. А взагалі, перевагу треба надавати співвітчизницям, а ще краще, як це хтось з нашої рідної служби. Ти знаєш це. І такі є, а то познайомлю тебе з деякими з них. У твоєму становищі обережність ніколи не зайва.

— Знаю. Але я шльондри не хочу. А ті мужеподібні баби, які тут, мені задурно не потрібні.

— Ми маємо і щось краще.

— Ви мене заінтригували, — відповів Леонід.

Дивовижним було те, що він, який щойно перед тим повністю вірив і довіряв Борисові і навіть був засоромився, що на якусь мить мав інші думки, не зважився назвати ім'я Гедвіг.

— Якщо когось підшукаєш, — повільно сказав Борис і подивився йому просто в очі, — то можеш завжди відверто звернутися до мене. Тоді зможу зробити для тебе все, що в моїх силах. Бо утаєння чого-небудь, що і так стане явним, виставить навіть невинні відношення у невигідному світлі. Це може для тебе і цієї особи мати неприємні наслідки.

— Я розумію, — відповів Леонід таким тоном, ніби не почув у голосі Бориса нотки підозри.

— Такої дурості я не вчиню. Але якщо одна з цих двох дівчат виявиться підходящою, то хотів би про це знати. Я...я вдячний вам за цю розмову, а комітету вдячний за подяку. Готовий завжди і за будь-яких обставин виконувати свій обов'язок.

Він говорив те, що думав, але про Гедвіг не згадав би за жодних обставин, бо не хотів її наражати на ризик. Називати її ім'я ще не час. Він хотів зачекати і подивитися, що Борис скаже про тих двох, які його насправді не цікавили. Те, що Борис підозріливий і не зовсім йому довіряє, було для нього чимось само собою зрозумілим, це пояснювалося його професійною приналежністю. Не можна було когось учити обережності, не задаючи собі час від часу запитання, чи той часом сам не використовує проти тебе завчене.