Розділ «26»

Вона витягнула з шафи голубий картатий пуховичок з вишитими оксамитовими лебедями і стала його пакувати. Може, це зігріє її серце, адже він уже стільки у неї забрав. Коли спустилися, то почув, як Гедвіг заговорила до тітки про те, що вінки будуть готові щойно в неділю вечором, а вони зараз хочуть прогулятися і чи повернуться до приходу батька...

— Петере, прогуляєшся з нами?

Хлопець глянув на Леоніда.

— Так.

— То вийдемо задніми дверима. Чи можна пройти через сад твого приятеля Віллі?

— Так.

— А тепер піди глянь на вулицю, чи немає там машин. Зустрінемося у саду Віллі.

Тітка зайшлася слізьми, подала йому руку і прошепотіла:

— Подбай про неї.

— Як тільки зможу, — пообіцяв він. Прозвучало це двозначно. Леонід ще незграбно поцілував її, кинувши вже на ходу:

— Прощавайте!

Вони вийшли на стежинку, зачіпаючи головами гілки дерев. Петер уже чекав у саду.

— На розі вулиці стояла «волга», і щойно під'їхав ще зелений «фольксваген».

— А «вартбург» був?

— «Вартбурга» не бачив. То що, підемо до Фалькензее?

— То хіба єдина дорога?

— Побіжу наперед глянути, чи все в порядку. Дам вам знак, — сказав Петер.

— Тільки не перестарайся, — кинув йому Леонід навздогін. Петер нагадав йому того безтурботного хлопця, який спритно ховався від контролерів, допоки одного разу...

Дорога до Фалькензее пролягала через поле. З вулиці її не було видно. До того ж Петер забігав уперед, видивляючи, чи хтось за ними не стежить.

— Якщо нас затримають, скажемо, що пішли до Фалькензее по морозиво. А що скажеш про пуховичок? Що хотіла здати до хімчистки?