Розділ «15»

Вона допила свій трунок і почала, стріляючи очима, шукати за кращим товариством.

— Ось там столик звільнився. Присядемо?

— Якщо замовиш шампанське, — погодилась вона, оцінюючи поглядом Леоніда.

КДБ цей вечір обійдеться дорого, подумав Леонід байдуже. Заграла музика, і Леонід запросив Тамару на танець. Принаймні не треба буде розмовляти, оскільки розмова аж ніяк не клеїлася. Танцювала вона зовсім автоматично, наче думаючи про те, якими шпалерами обклеїти кімнату, чи про шкарпетки, які ще треба поштопати. Щоб хоч якось зрушити справу з місця, він почав удавати, що захопився нею. А кельнер натомість поставив у відерце нову пляшку шампанського. Тепер Леонід уже не сумнівався, що ця ніч влетить йому в добру копійку, і він став Тамару розпитувати, коли вона закінчує роботу і чи може він її провести додому.

— Залежно від обставин, — кокетуючи, відповіла вона, — цілком можливо.

Він не став довідуватись, від чого ці обставини залежатимуть, можливо, від його фінансових можливостей чи чогось іншого. Були тут жінки, які лише танцювали, а після виступів повертались до своїх сімей. Тільки не така, як вона, подумав Леонід. Таку напевне можна купити...За столом вони вкотре почаркувалися бокалами того, що тут осмілились назвати шампанським. Тепер вони дивились одне одному в очі, наче закохані.

— Може, вже підемо? — нетерпеливо вирвалось у Леоніда.

— Який ти нетерпеливий! Я ще мушу виступити.

Він не був нетерпеливим, він просто хотів переконатись, що вона піде з ним. Він знав, що вона його розчарує, але він не хотів залишатись на самоті. Він цього просто боявся.

— Грузія, — почав він ні з того ні з сього, — прекрасна країна з чудовим кліматом. Вона мала б більші шанси стати туристичним раєм, ніж Італія чи Іспанія. Проте тут ніхто ніколи не чув про неї, більшість навіть не знає, що така країна взагалі існує.

— А це грає якусь роль? Ти що, грузин?

— Ні, поляк.

Було просто дурістю видати себе за поляка, та якби сказав, що німець, то вже одна його вимова викликала б підозру.