Розділ «24»

— Фраза нічого не змінює, — тихо сказала Єва, схилившись над чернеткою.

Адамберґ відповів, що він зовсім не розуміється на орфографії. Марі-Бель, здається, дуже вразило це відкриття.

— Але ж ви поліціянт, — заперечила вона.

— Так і є, Марі-Бель.

— Я піду, — сказала Єва, торкнувшись до руки Марі-Бель. — Я обіцяла Дамасу допомогти йому порахувати касу.

— Дякую, — сказала Марі-Бель. — Мило з твого боку, що ти мене підміняєш. Бо з цим листом мені ніяк не вдасться звільнитися.

— Навпаки, — сказала Єва, — мене це розважить.

Вона тихо зникла, і Марі-Бель повернулася до Адамберґа.

— Комісаре, мені казати йому про цю... цей... мор? Чи краще якомога довше мовчати?

Адамберґ повільно похитав головою.

— Нема ніякого мору.

— Але четвірки? І чорні тіла?

Адамберґ знову похитав головою.

— Є вбивця, Марі-Бель, і це вже велике лихо. Але щодо чуми, то нема навіть її тіні.

— Я можу вам вірити?

— Беззаперечно.

Марі-Бель знову всміхнулася і цього разу розслабилася повністю.

— Боюся, що Єва закохана в Дамаса, — сказала вона, трохи напружившись, ніби Адамберґ, розібравшись із проблемою чуми, мав дати раду решті проблем у її житті. — Радник каже, що це добре, що до неї повертається життя, і хай усе буде як буде. Але я, мабуть, уперше не згодна з радником.

— Бо? — запитав Адамберґ.

— Бо Дамас закоханий в огрядну Лізбет, ось чому.