Розділ «18»

— За дві години, — запропонував Адамберґ.

Він поклав слухавку і пішов у супермаркет на майдані Італії. Він оцінив Данґлара на 48 або 50 розмір, бо той був на п'ятнадцять сантиметрів вищим і на тридцять кілограмів важчим за нього. І треба було приховати живіт. Комісар швидко взяв пару шкарпеток, джинси і велику чорну футболку (бо біле повнить, як і горизонтальні смуги, він чув таке). Куртку брати непотрібно: погода була теплою, та й Данґлару завжди гаряче через випите пиво.

Данґлар чекав на нього у ванній, обгорнувшись рушником. Адамберґ віддав йому новий одяг.

— Я надішлю пакет з вашим одягом у лабораторію, — сказав Адамберґ, піднімаючи великий пакет для сміття, куди Данґлар поскладав своє вбрання. — Не панікуйте, Данґларе. У вас попереду два дні інкубаційного періоду, тож усе встигнемо. Це дозволить нам дочекатися результатів аналізів. Лаборанти терміново займуться нашою проблемою.

— Дякую, — пробурмотів Данґлар, витягуючи футболку і джинси з пакета. — Господи, ви хочете, щоб я це одягнув?

— Побачите, капітане, вам чудово пасуватиме.

— Я буду схожим на дурня.

— А я схожий на дурня?

Данґлар не відповів, розглядаючи глибини пакета.

— Ви не взяли для мене трусів.

— Я забув, Данґларе, але ж це не смертельно. Просто до вечора пийте менше пива.

— Як практично.

— А ви попередили школу? Щоб вони оглянули дітей?

— Звісно.

— Покажіть мені свої укуси.

Данґлар підняв руку, і Адамберґ нарахував три великих набряки під пахвою.

— Жодних сумнівів, — визнав він. — Це справді блохи.

— Ви не боїтеся підчепити й собі? — запитав Данґлар, спостерігаючи, як Адамберґ крутить в усі боки пакет, щоб зв'язати його.

— Ні, Данґларе. Я рідко чогось боюся. Ось помру, тоді й боятимуся — це менше псуватиме мені життя. Чесно кажучи, єдиний раз у житті, коли мені було справді страшно, це коли я сам-один спускався на спині з вертикального льодовика. І, крім ризику невідворотного падіння, мене також лякали ті бісові сарни, що дивилися на мене великими коричневими очима і ніби казали: «Бідолашний дурень. Тобі не вдасться». Я дуже ціную сарн з великими очима, але вам розповім про це іншого разу, коли ви не будете таким напруженим.

— Було б чудово, — сказав Данґлар.