Розділ «18»

— Нехай двоє поїдуть до нього і перевірять. Але я не вірю, що це він.

Данґлар зупинив пошук і пішов за Адамберґом в його кабінет.

— Мене це задовбало, — оголосив він.

— Що сталося?

— У мене блохи.

Адамберґ здивувався. Це вперше за скільки років охайний і стриманий Данґлар ділиться з ним гігієнічною проблемою.

— Старий, просто розкладіть інсектициди кожні десять метрів. Вийдіть на дві години, поверніться, провітріть і все буде гаразд.

Данґлар похитав головою.

— Це блохи Лорійона, — уточнив він.

— Хто такий Лорійон? — уточнив Адамберґ, усміхнувшись. — Кур'єр?

— Лайно. Рене Лорійон — учорашня жертва.

— Вибачте, — сказав Адамберґ. — Ім'я вилетіло мені з голови.

— То запишіть його, чорт забирай. Я підхопив бліх у Лорійона. Ще вчора ввечері на роботі почав чухатися.

— Господи, Данґларе, але що я маю вдіяти? Ну тип виявився не таким охайним, як здавався. Або він підхопив їх в автомайстерні. А я що з тим можу зробити?

— Господи, — сказав Данґлар, нервуючись. — Ви самі вчора казали усій команді: чума передається через укуси бліх.

— А, — відповів Адамберґ, цього разу вловивши, про що говорив заступник. — Тепер я вас розумію, Данґларе.

— Ви якийсь загальмований сьогодні вранці.

— Мало спав. Ви впевнені, що мова йде про бліх?

— Я вмію розрізняти укуси бліх і комарів. Мене покусали в паху і під пахвами. Набряки такі великі, як мій ніготь. Я помітив це тільки сьогодні вранці, не встиг ще перевірити дітей.

Нарешті Адамберґ помітив, що Данґлара їсть тривога.