Розділ «11»

— Чуму, — відповів він, стишивши голос.

— Яку чуму?

— Справжню чуму.

— Велика хвороба стародавніх часів?

— Саме вона. Власною персоною.

Жос ненадовго змовк. А може, грамотій просто верзе дурниці? Може, він просто насміхається з нього? Жос усе одно не міг перевірити всі ці історійки з «canonis», тож Декамбре може правити казна-що. Жос — моряк обережний, тому він ретельно вивчив обличчя старого розумника, в якому точно не було глуму.

— А ви не намагаєтеся замилити мені очі, Декамбре?

— Навіщо?

— Щоби погратися в типа, який знає все, і в типа, який не знає нічого. У хитруна й дурня, освіченого і неосвіченого, знавця і тупака. Але поглянув би я на вас із вашими іграми у відкритому морі без рятувального жилета.

— Ле Ґерне, ви надто жорстокий.

— Так, — визнав Жос.

— Щось мені здається, ви вже багатьом носа розквасили на землі.

— І на морі також.

— Я ніколи не грався в хитруна і дурня. Що це мені дасть?

— Владу.

Декамбре усміхнувся і знизав плечима.

— Можна продовжувати? — запитав він.

— Якщо бажаєте. Але, по правді, нащо воно мені все це здалося? Протягом трьох місяців я зачитував послання кадра, що переписував Біблію. Мені платили — я читав. Як це мене стосується?

— У моральному плані ці оголошення належать вам. І якщо я завтра піду до лягавих, то хотів би попередити вас про це. І найкраще було б, якби ви пішли разом зі мною.

Жос одразу вихилив свій кальвадос.