— Там щось коїться! Коло Клубу! Будуть битися!
— Тотеку! Елько! — відразу ж наказує Агнешка.— Ведіть усіх до класу. І там чекайте, доки я прийду.
Сама ж, навпростець, зсувається по крутому схилові донизу. Ось вона й біля наріжжя підвального поверху замчиська, вже й обминає його, звідси вже виразно чує підвищені, змішані голоси. Бачить уже і їх, отих. Зависляк, ставши на порозі відхилених дверей і розставивши руки, захищає вхід до замку. Його щільно оточив невеликий гурт чоловіків і кілька жінок.
— Зависляку, віддай жито! У нас нема на хліб.
— Віддай ячмінь!
— Буряки віддай! Корови голодні!
— Люди голодні! А як настане сівба, то чим сіяти?
Крізь ті вигуки нараз прориваються глухі гугняві слова Зависляка:
— Віддай, віддай! Таке мелете! А що ви пили? Жито пили, ячмінь, буряки!
— Обіцяли ж заробіток, користь якусь, зиск! — перебиває його мову ображений, гіркий лемент Пащучки.— Де ж той зиск?
— Не патякай, Анелю. Нам видніше.
— Дуже ви вже мудрі, п’яниці, забіяки! А ти, Зависляку, найгірший!
— Втихомир свою половину, Пащук, бо...
— Ану, спробуй! Дияволе чорний! — Пащучка проривається до Зависляка.— Ось тобі!
І великий плювок розпливається просто на Завислякових грудях. Над її головою занесений кулак Януарія. І тої ж миті якось чудернацько підскакує до Януарія Пащук і прямим ударом дерев’яної кукси відкидає його під самий мур. Зірвавсь чийсь підбадьорливий, гортанний сміх. Зависляк, лютий і нестямний від зневаги, розбігається для нової атаки. І враз побачив Агнешку. Зупиняється. Вслід за його поглядом обертаються й усі голови. Раптова насторожена тиша. А може, й ніяковість.
— А ви, пані, до кого це? — в запитанні Зависляка ледве прихована неприязнь.
— До вас усіх.
— З чим же це, якщо ваша ласка?
Вони не вірять мені, вражає Агнешку розпачлива думка, все ще не вірять мені. Я для них досі чужа. Ця тиша, ці очікуючі й холодні очі всіх. А Макс, Прокіп і молодший з двох Оконів, котрі тримаються осторонь, як байдужі й погірдливі свідки, усміхаються тепер до неї якось дурнувато, по-панібратському заохочуюче. І вся її відвага, з якою вона бігла сюди, зникає, Замість усього, що хотіла сказати, замість усіх закликів, прохань і погроз, Агнешка нараз чує оцей власний голос, який їй видається неприємним, ненадійним і жалібним. Він дере її горло своїм безсиллям, навіть кумедністю, шкільний, повчальний голос.
— До нас, я вже бачила, їде пересувна амбулаторія. Лікар першим оглядатиме дітей, а тоді дорослих. У кого щось болить, після обіду приходьте до школи. Це дуже важливо...— вмовкає, спантеличена невиразним гомоном у юрбі, та за хвилю веде далі, втрачаючи решту своєї впевненості.— ...бо гігієна й медична допомога — велика допомога селу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вчителька, дочка Колумба» автора Мах Вільгельм на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „19. Виїзний медогляд“ на сторінці 6. Приємного читання.