Розділ «19. Виїзний медогляд»

— Ні! Ніколи! Я скаржитимусь.— Біль в руці від його потиску стає нестерпним,— Пусти!

— Пиши. Але відразу ж спаковуй манатки.

Відвертається від неї, однак, стоячи поряд, ще міцніше стискає Агнещину руку, яка вже дерев’яніє, а біль переходить у нечутливе, млосне тепло. Вона зціплює зуби, щоб витримати, не крикнути. А навколо — облога людських очей. В наростаючому шумі у вухах чує, ніби здаля, слова Балча:

— ...до сівби ще далеко, я подбаю про зерно для вас. На медогляд всі, хто схоче, записуйтесь у вчительки. Тепер ти, Зависляку...

Зненацька Балч замовкає, бо разом з усіма чує від Дороги все ближчий гуркіт автомашини.

— Я звільняю тебе, Зависляку, з твоєї,— голос його зазвучав іронічно,— посади. Ти не підходиш. Замкни Двері, ключ віддай мені. Клубом займуся сам. Треба подумати, як відзначити роковини. Прибудуть гості, ми не можемо осоромитися. Купу ж брухту не продамо. Котел або відремонтуємо, або купимо новий. Це думка і вчительки.

Гуркіт затих. Десь недалеко грюкнули дверцята і знову загуркотів мотор.

— Неправда! — кричить Агнешка.

Хтось біжить, шарудячи чобітьми по дрібних камінцях, а ще хтось, другий, за ним. Балч випускає руку Агнешки, З-за щербатого муру, приязно вітаючи присутніх внизу, з’являється чоловік, якого Агнешка відразу впізнає. Кремезна постать, русявий чубчик над лобом.

Зависляк, згорбившись і приховуючи раптовий переляк в очах, задкує від порога, намагається сховатися за спинами тих, що збилися в найгустіший гурт. Балч зупиняє його заспокійливим порухом брів.

— А це що, Псякреньтка,— гість роздивляється по людях,— Збори просто неба?

Простягає Агнешці руку, та подає йому ліву руку й підтверджує:

— Атож, збори.

— Контузія? — стурбовано висловив він здогад, показуючи на її руку.

— Ні, так собі. Минеться.

Зюлковський огледівся, відшукав очима Тотека, який був тут же, коло муру, швидко махнув рукою, щось підморгнув, чи то заспокоюючи, чи, може, жартівливо виказуючи своє розчарування.

— Ви здивовані,— звернувся гість до Агнешки,— що я знову тут? Що ж, коли не гора до Магомета... Ні, не те. Просто випала нагода, от і скористався. Певно, ви ще більше здивуєтеся в школі. Ні, зачекайте. Можете докінчувати вашу розмову, поки там лікар розкладе свої інструменти.

І до Балча:

— А я до вас, товаришу Балч. Якщо дозволите, хотів би з вами побалакати. Але, може, не тут.

— Звичайно. Прошу до мене.