Розділ «16. Хрестини у Павлини»

Найважливіше відбулося, коли ще тільки благословилося на світ, у притворі хробрицького костьолу, зразу ж після утрені, коли людей ще не багато. Без урочистостей, при одній свічці, як це й робиться, коли з дитиною приходить сама тільки мати, без батька. Ет! Павлинка вже звикла. Головне, що ніби-Гельця нарешті справжня Гельця. І хрещених має поважних, почесних, бо ж панна Агнешка таки пані, а дідусь Лопень хоч і глухуватий, та справжнісінький тобі патріарх. От тільки з дорогою був клопіт. Павлинка плекала надію, що війт дасть їй машину, однак ще вночі, забравши увесь запас товару із підзамчя, він сам кудись поїхав. До Джевинки, напевно. Отож довелося перебиратися через озеро в Пащуковому човні. Ну й натерпілася Павлинка, боялась, чи справиться Семен з веслуванням і чи Гельця, крий боже, не застудиться на воді. Але все вийшло на добре. Хто не доспав, досипав, повернувшись із Хробриць, бо Павлинка аж на обід, по-панському пізній, запросила всіх. Майже всі гості поприходили, навіть трохи завчасу. І Юр Пащук, як і обіцяв, привіз не тільки книжки від Збильчевських для Агнешки, але й свою Ганнусю, на жаль, без брата, бо ж Ромко хлопець веселий, говіркий, цей розважив би гостей. Та що ж, уперся Ромко, навіть Ганни не пускав, аж поки батько їй не дозволив. Аж дивно, як це старий Кондера погодився на таке, хоч його кості, певне, ще й досі поболюють. От тільки з Льодою не до ладу вийшло. Захворіла нібито сьогодні вночі, мучить її ще з війни якась ота докучлива мігрень. А Тотек, замість бути біля неї, взяв та й чкурнув собі десь, як завжди. Отож Льода понаїдалася всяких пілюль, понапивалася якихось ліків і позамикалася звідусіль, а що їй Елька занесе, молока там чи чаю, то бере крізь шпарину в дверях, і знову замикається. Та ще й наказує, щоб ніхто не заважав, бо хоче лежати й лежати, спати й спати. Одні якісь лихі пригоди. От і Пеля поночі в якусь яму впала й ожиною добряче подряпалась. Але на хрестини прийшла. Пелі це дрібниця. Тільки й того, що хустинку тримає коло щоки, ніби їй зуб розболівся. Сподобається й так, бо ж знає, що гарна.

У кухні метається Павлинка, й Пащучка їй допомагає. Повсюди тут горшки, малі й великі миски й тарілки, м’ясо, бульйон і капуста, компоти й тістечка. Що не посудина, то якось по-іншому пахне. І все смачно. З дітьми сьогодні один клопіт: треба відганяти їх, як мух, бо те тільки й роблять, що плутаються під ногами, допадаються до всього, залазять до мисок, щоб хоч пальцем торкнутися чогось, покуштувати. Мар’янек хотів показати Фонфеликові, як шкварки сердяться, що їм гаряче, жарко, і скинув на землю цілу ринку сала. Елька, найстатечніша, звісно, як може, пильнує, щоб малюки не нашкодили, силкується тримати їх укупі біля кухонного столу, при якому вже повагом розсілися менш значні гості, рибалки, дехто з молодих. Тут придалася б, звісно, Бобочка, але та не прийшла сюди, образившись на Павлинку за її увагу до вчительки. Що ж, обійдеться якось!

— Мене не дивує, що війт не захотів кумувати,— бурчить Пащучка,— це не дивно, бо погризся з Януарієм. Але дивує, що Льоди немає. Хоч якась, а все-таки рідня.

— Хутчій помішайте компот, сусідко, бо збіжить...

— Дивне оце Льодине слабування, ой дивне. Згадаєш моє слово, Павлино.

— ...і бульйон наливайте, а я розноситиму.

У другій кімнаті, на самій середині, урочисто розпростер свої подовжені крила великий стіл, покритий двома скатертинами. На почесному місці посадив Зависляк куму, а поруч, від правої руки, кума Лопеня; Лопеньову тут же, біля нього. Від лівої руки сів Семен — кума сама вибрала його в сусіди. Семен сидить трохи боком, бо позаду колиска з Гельцею; він раз у раз торкає її, колише Гельцю. Добрий він, цей Семен, думає Павлинка, розставляючи тарілки з бульйоном, добре, що він так робить, хоч і не зобов’язаний перед людьми. І не соромиться. Поряд із старим Лопенем вільний стілець для Пащучки, далі — Пащук і коваль, а біля коваля Пеля. Навпроти — Кондерівна з Юром, трохи невдало сидять, але нічого, якось-то буде, адже їх Пеля помирила, та, до речі, й горілки не буде. А далі вже Макс, Прокіп і Оконь, нерозлучні друзі, а там і Коздроньова, сама, без чоловіка, і кілька інших сусідок.. І нарешті Януарій, на розі столу, щоб легше прислуговувати. От і всі.

Щось, однак, цей бульйон з домашньою локшиною гості їдять повільно. Можливо, вже за мисками з курчатиною розвеселяться, розворушаться, бо м’ясо добре-таки, не дуже жирне, але й не пісне, з міцним овочевим ароматом, з приправами по-львівському, як цього Павлинка навчилася у багатих родичів Пживлоцьких, дядьків покійного Адама, ще тоді, коли готувалася до свого весілля з батьком Ельки, найлюбішим, який так нещасливо попав під копита жандармських коней... Що це мені в голову лізе, спохватилася Павлинка й хутенько витерла очі, бо Пащучка вже придивляється до неї підозріливо.

— А звісно, й мене пройняв би смуток,— зичливо мовить Пащучка.— Бо й як тут упоратися самій з стількома дітьми...

— Е, не кажіть! — махнула рукою Павлинка,— Це від цибулі. А ви йдіть уже до столу, йдіть, бо щось там не дуже весело. Тут я вже й сама впораюсь.

І вона жваво береться слугувати біля столу на кухні, де гамірніше, бадьоріше й без церемоній.

— В Усичанах, пам’ятаю,— Пащучка якраз потрапила на батьків виступ,— як ми їхали від хресту, а зима була люта, наші сані перекинулися в заметі, і ми загубили дитину — знайшлася, знайшлася потім, ось вона, Пелагія. Але до самого дому ніхто не спохватився, такі всі були п’яні.

— Обітріть, дідуню, вуса,— байдуже промовляє Пеля,— бо намочили в капусті.

— Бачте,— Агнешка підхоплює оповідь,— ще трохи, й трапилося б нещастя. А розважатися можна й без горілки.

— Можна, звісно...— погоджується кум і зітхає з лагідною смиренністю.

— Все тепер можна,— докидає Пащук.— Новомодний світ.

— Е, курдоннер, колись, бувало...

— Не лайся хоч. Тут же пані вчителька.

— Ти, Януарію, трохи скидаєшся на ксьондза або органіста. То втни-но якусь річ, бо позасинаємо.