Розділ «Частина друга»

Морган постукав своїм товстим указівним пальцем по склу проти ще одного експонату, виставленого в шафі,— рожевого каменя з ледь помітними геометрично правильними подряпинами.

— Сер, цілком можливо, що оці клинописні знаки зроблені рукою самого Гермеса. А зараз скажіть-но мені таке. Як ви гадаєте, чому ідея, така поширена в усі віки, у сучасному світі зникла? Тільки тому, що у вік науки ці люди та їхня мудрість випали з поля зору. Зараз я поясню вам. Піднесення механістичної науки Ньютона та Декарта було великою диявольською змовою, яка ставила за мету зруйнувати наше розуміння дійсності і нашу свідомість того, що існують трансцедентально обдаровані люди. Проте, всупереч усьому, вони й сьогодні серед нас. Вони повертаються — розумієте? Вони повертаються!

Морган аж почервонів від збудження. Він потяг Форда у дальній куток кімнати, де в напівтемряві стояла ніби якась скриня під покривалом із позолоченого оксамиту. З виразом тріумфу Морган схопив за край покривала і скинув його на підлогу. Форд побачив скляний ящик, опломбований свинцевою печаткою, а в ящику — саркофаг. У тиші кімнати чулося тільки важке дихання старої людини. Саркофаг був з алебастру. На дерев'яному вікові виднілося зображення похованої людини, розмальоване золотою, червоною та голубою фарбою.

— Це домовина великого фараона, сер, — сказав Морган хрипким голосом. — Уряд Єгипту та світова археологічна громадськість вважають, що він зберігається в Каїрі. Якби вони довідалися, що саркофаг у мене, то знявся б галас на весь світ. Йому немає ціни. Мої приватні єгиптологи вжили всіх застережних заходів, щоб зберегти його від руйнівного впливу повітря. Під оцією маскою — мумія великого фараона дев'ятнадцятої династії Сеті Першого, яку вивезли з Карнака, де вона пролежала понад три тисячі років. Свого часу я вам її покажу. Будьте певні, що ви не залишитеся байдужим, побачивши обличчя великого фараона.

Морганові треба було заспокоїтись. Він відсунув крісло і сів за стіл. Поволі його дихання стало нормальним. Форд розумів стан старого і мовчки сидів проти нього, втупившись поглядом у свої черевики.

— Пане Форд, — сказав Пірпонт Морган, — я запрошую вас узяти участь у моїй експедиції до Єгипту. Це дивовижна країна. Саме там усе й починається. Я замовив пароплав, спроектований спеціально, для плавання по Нілу. Коли він буде готовий, я хочу, щоб ви теж поїхали зі мною. Ви згодні? Вам це нічого не коштуватиме. Ми побуваємо в Луксорі й Карнаці. Оглянемо Великі Піраміди в Гізі. Адже нас так мало, сер. Гроші дали мені змогу відкрити двері багатьох тайників, розшифрувати священні ієрогліфи. Чому нам не радіти, знаючи, хто ми є, знаючи, яку вічну благодійну силу ми успадкували?

Форд сидів, трохи згорбившись. Його довгі руки звисали, з дерев'яних підлокотників крісла, ніби зламані в зап'ястках. Обмірковував сказане. Переконавшися, що все зрозумів, він подивився на саркофаг, урочисто кивнув головою й відповів так:

— Якщо я вас правильно зрозумів, пане Морган, то ви маєте на увазі перевтілення. Я теж можу вам дещо розповісти про це. Замолоду я пережив великий духовний струс, коли зрозумів, що мене не вабить до жодної відомої мені діяльності. Вдачі я був твердої, але однаково страждав, як страждав би на моєму місці кожен сільський хлопчина. Проте я знав, як усе працює, і завжди міг сказати, як зробити так, щоб воно працювало ще ліпше. Але, звичайно, до інтелектуала мені було далеко.

Морган слухав. Він відчував, що краще не перебивати.

— Але якось,— провадив Форд,— мені до рук попала маленька книжечка. Вона називалася «Вічна мудрість східного факіра» і була видана компанією «Франклін новелті» у Філадельфії. Так от, у цій книжечці, яка коштувала мені всього двадцять п'ять центів, я знайшов усе необхідне, щоб заспокоїти свій розум. Перевтілення — це єдина віра, якої я дотримуюсь, пане Морган. А свою винятковість я так тлумачу: декотрі з нас жили більше разів, ніж інші. Як бачите, те, про що ви хотіли дізнатися, мандруючи по світу та наймаючи вчених, я знав уже Давно. І на подяку за вашу гостинність я вам дам почитати цю книжечку. Тоді вам не треба буде возитися з усіма цими латинськими штучками, — сказав Форд, махнувши рукою в бік шафи, — не треба буде порпатись на смітниках Європи та будувати пароплави для плавання по Нілу у пошуках того, що можна отримати рекомендованою бандероллю за двадцять п'ять центів!

Двоє чоловіків втупилися один в одного. Морган відкинувся в кріслі. Обличчя його побіліло, очі втратили нестямний блиск. Коли він заговорив знову, це був кволий голос старої людини.

— Пане Форд, — сказав він, — коли мої ідеї витримають свою прихильність до вас, це означатиме, що вони пройшли останню перевірку.

І все ж таки вирішальний поштовх було зроблено. Десь через рік після цієї незвичайної зустрічі, Морган здійснив свою подорож до Єгипту. І хоча Форд не поїхав із ним, Морган не виключав можливості їхньої таємничої спорідненості. Зрештою вони заснували найтаємніший і найпривілейованіший клуб — «Піраміда», єдиними членами якого були вони двоє. Цей клуб дав поштовх певним дослідженням, які проводяться до сьогоднішнього дня.

21

Звичайно, в цей період нашої історії образи стародавнього Єгипту полонили уяву кожного. З пустелі часто надходили повідомлення про нові відкриття британських та американських археологів. Після футболістів[22] у підбитих ватою полотняних штанях по коліна та шкіряних шоломах, археологи стали найпопулярнішими людьми в університетах. Процес муміфікації детально описувався в недільних додатках, жовтороті репортери аналізували знайдені в гробницях папіруси. Мотиви староєгипетського мистецтва зробилися модними при оздобленні інтер'єрів. Меблі в стилі Людовіка XIV викидали, на зміну приходили крісла-трони з підлокотниками у вигляді різьблених зміїв. У Нью-Рошелі Мати не могла відстати від нової моди. Гравюра з квітами, яка висіла в їдальні, раптом здалася їй страшенно сірою, і вона замінила її вишуканою копією картини, на якій були зображені єгиптяни та єгиптянки з очима, мов терен, у своїх високих головних уборах та коротких спідничках. Пофарбовані в червоний, синій та коричневий кольори, вони вишикувалися вздовж усієї стіни. На руках у них сиділи грифи, вони тримали снопи пшениці, квіти лотоса, лютні. На картині були також зображені лев, жук-скарабей, сова, бики та чиїсь повідрубувані ноги. Батько, чутливий до будь-яких змін, геть утратив апетит, йому здавалося страшенно безглуздим щодня ховати себе замість обідати. Зате хлопчикові картина сподобалась, і він захопився вивченням ієрогліфів. Замість ковбойського тижневика «Уайлд Вест», він став читати тепер журнали, де друкувалися легенди про розграбовані гробниці та прокляття мумій, його стала дуже цікавити чорна дівчина, яка жила в мансарді, і він уявляв її нубійською принцесою, котра попала в рабство. Він не раз проходив повз її двері в саморобній масці з пап'є-маше, що зображувала Ібіса, але вона, ні про що не здогадуючись, спокійнісінько сиділа у своїй кімнаті біля вікна.

Одного полудня, в неділю, повз будинок повільно проїхав новенький форд «Моделі Т». Хлопчик побачив його з веранди і хутко збіг сходами на тротуар. Водій розглядався довкола, ніби намагався відшукати певну адресу. На розі він розвернув машину й поїхав назад. Зупинившись біля хлопчика, він приглушив мотор і помахав рукою в рукавичці. Це був негр. Його автомобіль виблискував на сонці. Машина мала лобове скло і закритий верх, виготовлений на замовлення фірми «Пантасот».

— Я шукаю молоду кольорову жінку, яку звуть Сара, — сказав він. — Кажуть, вона мешкає в одному з цих будинків.

Хлопчик зрозумів, що негр запитує про жінку з мансарди.

— Вона тут.

Негр вимкнув мотор, узяв машину на гальма і вийшов. Потім він піднявся кам'яними сходами між двома норвезькими кленами і, обійшовши будинок, постукав у двері чорного ходу.