Розділ «Частина друга»

Морган попихкував сигарою. Давав Фордові час усе це перетравити. Нарешті заговорив.

— Форде, — сказав він хрипким голосом, — у мене немає наміру заволодіти вашим бізнесом чи ділити прибутки від нього. Так само я не зв'язаний із жодним вашим конкурентом.

Форд кивнув.

— Я радий це чути, — сказав він з лукавим виразом обличчя.

— Проте, — вів далі хазяїн будинку, — я високо ціную ваші досягнення, і хоч мене й нудить, коли я бачу автомобіль у кожного азіата, котрий має кілька зайвих сотень доларів, однак я визнаю, що майбутнє належить вам. Ви ще досить молода людина, — п'ятдесят чи близько до цього, правда? — і, напевне, мені важко зрозуміти, як це розумієте ви, необхідність роздільної мобілізації людських мас. Я все своє життя займався проблемами координації капітальних ресурсів та гармонійного розвитку різних галузей промисловості, проте ніколи не думав, що використання праці само по собі, незалежно від типу підприємства, — це процес гармонійного об'єднання. Дозвольте мені запитати, чи спадало вам на думку, що ваш конвейєр — це не просто геніальний технічний винахід, а своєрідний вияв природної істини? Особини, які належать до того чи іншого роду або виду, мають однакові частини тіла — це закон природи. Усі ссавці розмножуються однаковим способом, мають однакові системи травлення й кровообігу, володіють однаковими відчуттями. Звісно, це не свідчить про те, що у ссавців взаємозамінні частини, як у ваших автомобілів. Але саме однаковість будови дозволяє таксономістам визначити ссавців як ссавців. У межах одного виду — візьмімо, наприклад, людину — закони природи діють таким чином, що індивідуальні відмінності базуються на спільних рисах. Отже, індивіда можна порівнювати з пірамідою, яка вивершується лише покладенням останньої цеглини.

Форд замислився.

— Це не стосується євреїв, — пробурмотів він.

Морганові здалося, що він як слід не розчув.

— Перепрошую?

— Це не стосується євреїв, — посміхаючись повторив Форд. — Вони не схожі на інших людей, і ваша теорія до них не підходить.

Кілька хвилин Морган мовчав, попихкуючи сигарою. У каміні потріскував вогонь. Вітер жбурляв на вікна мокрі сніжинки.

— Час від часу, — сказав він, — я звертався до вчених, щоб вони допомогли мені в моїх філософських дослідженнях. Я сподівався дійти якихось висновків щодо сутності життя, висновків, недоступних широким масам людей.. Хочу поділитися з вами своїми здобутками. Не думаю, що ви такий зарозумілий, щоб повірити, ніби ваші досягнення — наслідок тільки ваших зусиль. Застерігаю вас, сер, що, коли ви й справді розцінюєте свої успіхи в такий спосіб, то вам доведеться дорого заплатити за це. Ви побачите себе на краю світа, перед безоднею неба. Ви вірите в бога?

— Це моя особиста справа, — відповів Форд.

— Гаразд, гаразд,— сказав Морган.— Я й не чекав, що людина з вашим інтелектом може сприйняти таку просту істину. Мабуть, я зможу бути вам потрібним більше, ніж ви гадаєте. Припустімо, я доведу вам, що існує універсальна формула повторюваності, яка наповнює змістом усі прояви життя на нашій планеті? Припустімо, я продемонструю, що ви самі тільки знаряддя сучасної тенденції знеособлення людини, що є виявом найстародавнішої мудрості світу?

Зненацька Морган підвівся й вийшов з кімнати. Форд повернувся в кріслі, дивлячись йому вслід. За хвилину той знову з'явився у дверях і покликав гостя помахом руки. Форд пройшов за ним через центральну залу бібліотеки до Східної зали. Високі стіни були обставлені стелажами. Вище тяглися дві галереї з бронзовими балюстрадами: будь-яку книжку, хоч як високо вона стояла, можна було вільно дістати. Морган підійшов до протилежної стіни, натиснув на корінець якоїсь книжки і в стелажі відкрився отвір, крізь який могла пройти людина.

— Прошу, — сказав він Фордові і зайшов за ним до маленької кімнати. Потім натиснув кнопку, і двері зачинилися.

У кімнатці був лише круглий полірований стіл, два крісла з високими спинками і шафа з висувними шухлядами та заскленим верхом, для зберігання рукописів. Морган засвітив настільну лампу під зеленим металевим абажуром.

— Досі я нікого не заводив до цієї кімнати,— сказав він і увімкнув торшер, який освітлював верхню частину шафи. — Підійдіть сюди, сер.

Форд подивився крізь скло і побачив старовинний пергамент, списаний латинськими літерами.

— Це, — сказав Морган, — один із перших розенкрейцерівських[21] трактатів — «Хімічне одруження Хрістіана Розенкрейца» Чи знаєте ви, пане Форд, хто були перші розенкрейцери? Це — християнські алхіміки рейнського пфальцграфства, у яких курфюрстом був Фрідріх П'ятий. Мова йде про початок сімнадцятого століття, сер. Ці великі люди проповідували ідею про невичерпну чарівну силу, що приступна певним людям кожної епохи і через них іде на користь усьому людству. Латинська назва для цього вчення — prisca theologia, тобто «таємна мудрість». Цікаво, що в таємну мудрість вірять не тільки розенкрейцери. Відомо, що в Лондоні у середині того ж таки століття існувало товариство під назвою «Невидимий Коледж». Вважалося, що його члени були носіями тієї благодійної чарівної сили, про яку я казав. Ви, звичайно, нічого не знаєте про праці Джордано Бруно. Ось тут виставлена одна сторінка, списана його рукою. Мої вчені, як справжні детективи, простежили для мене існування та розвиток цієї ідеї, а також різноманітних таємних товариств, що проповідували її, у більшості культур Ренесансу, у середньовічних суспільствах та в стародавній Греції. Сподіваюся, ви розумієте, про що я вам кажу. Найперші зафіксовані згадки про великих людей, які народжувалися в кожну епоху, щоб полегшити страждання людства з допомогою prisca theologia, дійшли до нас від греків у перекладах трактатів єгипетського жерця Гермеса Трісмегіста. На честь його імені ці окультні знання названо герметикою.