Розділ «В свою останню годину»

— Тобі чогось треба? — спитав я.

Він нічого не відповів, а лише втупився в мене. Я замкнув двері, погасив світло й вернувся до неї. Вона чекала. Тепер вона на мене не дивилася.

— Де ж вони? — спитала вона.

Я дав їй коробку з пакетиками. Вона покрутила їх в руках, подивилась на пакетики.

— А ви певні, що це подіє? — спитала вона.

— Авжеж подіє,— кажу,— Коли ви отримаєте решту лікування.

— А де я повинна його отримати? — питає вона.

— Внизу, в підвалі,— відказую.

Вардаман

Тепер стало більше місця й видніше, тільки у крамницях темно, бо всі розійшлись по домах. У крамницях темно, але коли ми проходимо, по вітринах відбивається світло. І на деревах навколо управи світло. Воно сидить на деревах, а в будинку управи темно. Дзигарі на цьому будинку дивляться на чотири боки, бо вони не темні. І місяць теж не темний. Не дуже темний. Дарл він поїхав до Джексона він мій брат Дарл мій брат. Тільки то було в той бік, і тому рейки зблискували.

— Ходімо в той бік, Дьюї Делл,— кажу я.

— Навіщо? — відказує вона. Рейки зблискували у вітрині, а поїзд був такий червоний. Але вона сказала, що міським хлопчакам його не продадуть.— Нічого, він буде там і на різдво,— каже Дьюї Делл.— Доведеться почекати до різдва, тоді його знову виставлять.

Дарл поїхав до Джексона. Багато хто не їде до Джексона. Дарл мій брат. Мій брат їде до Джексона.

Ми йдемо, і світло йде поряд з нами, воно сидить на деревах. На всі боки те саме. Воно звертає за будинок управи, і тоді його вже не видно. Але його видно у чорних вікнах он там. Всі вже розійшлись по домах спати, крім нас із Дьюї Делл.

Іде поїздом до Джексона. Мій брат.

Усередині одної крамнички світиться. У вітрині дві здоровенні склянки з содовою водою, червона й зелена. Таких і двоє дядьків не подужали б випити, і навіть два мули. І дві корови. Дарл.

У дверях показується якийсь чоловік. Дивиться на Дьюї Делл.

— Почекай тут,— каже Дьюї Делл.

— А чого мені туди не можна? — питаю я.— Я теж хочу.

— Почекай на вулиці,— каже вона.