Розділ «В свою останню годину»

— Добре,— погоджуюсь я.

Дьюї Делл входить всередину.

Дарл мій брат. Дарл збожеволів.

Ходити важче, ніж сидіти на землі. Він стоїть у розчинених дверях. Дивиться на мене.

— Тобі чогось треба? — питає він.

Голова у нього прилизана. У Джуела вона теж іноді така. А у Кеша — ні. Дарл він поїхав до Джексона мій брат Дарл. На вулиці він їсть банан. Може, краще бананів поїси? — сказала Дьюї Делл. Почекай до різдва. Тоді він знову там буде. Ти його побачиш. Тож у нас будуть банани. Ми цілу торбу купимо, ми з Дьюї Делл. Він замикає двері. А Дьюї Делл усередині. Потім і світло гасне.

Він поїхав до Джексона. Збожеволів і поїхав до Джексона. Багато хто не збожеволів. Тато, Кеш, Джуел, Дьюї Делл і я не збожеволіли. Ніколи ми не божеволіли. І до Джексона ми не поїхали. Дарл.

Довго я чую, як корова тупотить по вулиці. Потім вона йде на Майдан, переходить через нього, голова нахилена, тупотить Вона мукає. На Майдані нічого не було перед тим, як вона замукала, але він не був порожній. А от тепер він спорожнів. Вона все йде, тупотить Мукає. Мій брат Дарл. Він поїхав до Джексона поїздом. Він не поїхав поїздом, щоб збожеволіти. Він збожеволів на підводі. Дарл. Вона там так довго. І корови вже не стало. Так довго. Вона там довше, ніж була корова. Але не так довго, як порожньо. Дарл мій брат. Мій брат Дарл.

Виходить Дьюї Делл. Дивиться на мене.

— Ходімо тепер у той бік,— кажу я.

Вона дивиться на мене.

— Не подіє це,— каже вона.— От сучий син.

— Що не подіє, Дьюї Делл?

— Знаю, що не подіє,— каже вона, дивлячись невидюще.— Я знаю.

— Ходімо в той бік,— кажу я.

— Нам треба до готелю. Вже пізно. Треба тихенько вернутись.

— Але хіба не можна пройти тудою, щоб хоч глянути?

— Може, краще тобі купити бананів? Може, так буде краще?

— Добре вже.

Мій брат він збожеволів і поїхав до Джексона. Джексон далі ніж божевілля.