Розділ «Передмова від «Всесвіту»»

На сторінках «Всесвіту» твори лауреата Нобелівської премії Вільяма Фолкнера (1897—1962) друкувалися вже не раз: повість «Старий» (№9 за 1962 р.), роман «Крадії» (№ 1—2 за 1970 р.), оповідання (№ 4 за 1960 р., № 10 за 1971, № 7 за 1975, № 3 за 1977). Майже все це — складові Йокнапатофської саги, циклу творів з життя рідних Фолкнерові країв на півдні США (а точніше, у створеній письменниковою уявою окрузі йокнапатофа, штат Міссісіпі). Ця розлога панорама сповненої гострих суперечностей рабовласницької, а потім — буржуазно-капіталістичної американської дійсності характерна розмаїттям психологічних типів, представників різних соціальних станів та рас, носіїв відмінних світоглядно-етичних засад. Водночас Фолкнер і загальнолюдський у своїй проблематиці, в незмінній увазі до людини в її протиборстві із самою собою та світом.

Не виняток щодо цього й роман «В свою останнюю годину» (1929), досить своєрідний навіть як на Фолкнера.

Твір складається з п'ятдесяти дев'яти внутрішніх монологів п'ятнадцяти персонажів, сім з них члени родини Бандренів, а решта — сусіди й земляки, в більшості такі самі незаможні фермери. Дія триває десять днів: перший день, коли помирає Едді, дружина Енса й мати Кеша, Дарла, Джуела, Дьюї Делл і Вардамана; два дні, коли готуються відвозити труну з небіжчицею за сорок миль до містечка Джефферсон (де вона заповіла поховати себе); шість днів великомученицької дороги крізь усілякі мислимі й немислимі стихійні перешкоди; десятий день, коли родина, поховавши Едді, спроваджує Дарла до божевільні і готується вертатись назад уже з новою місіс Бандрен, якою обзавівся господар дому.

Аж ніяк не легко знайти переконливу відповідь, чому саме рідня Едді так ревно виконує химерну волю небіжчиці. Немало важить тут своєрідний «кодекс честі»: давши обіцянку, мусиш сповнити її навіть поза межами розумного. Якщо це невеликою мірою стосується Енса й ще меншою Дарла, який взагалі перебуває «поза дією» (завдяки чому він один при всій своїй «недоумкуватості» може тверезо оцінити абсурдність навколишнього), то, наприклад, для Кеша й Джуела — це один з провідних мотивів: їхня поведінка заразом і стоїчна, і героїчна, і жертовна. Ця чудна подорож править письменникові за чудову модель екстремальної ситуації, в якій сім'я вияскравлює всі свої глибинні потенції, як плюсові, так і від'ємні. У цій міні-одіссеї нерозривно переплітаються щире співчуття й лицемірство, затята витривалість і безвільна пасивність, трагізм І комізм аж до гротеску й блазнювання.