Розділ «В свою останню годину»

— Звичайно, не дуже,— сказав я.— До наступного літа ти чудово зможеш шкутильгати на одній нозі. Тоді вона тобі вже не болітиме, що й казати... Твоє щастя, що це та сама нога, яку ти вже раніше зломив,— сказав я.

— Отож і тато так само каже,— сказав він..

Макгауен

Тільки-но я ввійшов у рецептурну й почав шоколаду собі наливати, коли вертається Джоді й каже:

— Слухай, Скіте, там жінка якась питає лікаря, і коли я її спитав: «Якого вам лікаря?» — так вона каже, того лікаря, що тут працює. Я кажу — немає тут ніякого лікаря, а вона однак стоїть і дивиться в цей бік.

— Що за жінка? — питаю.— Скажи їй, нехай звернеться до Елфорда.

— Селючка,— каже він.

— Спровадь її звідси до окружної управи,— кажу йому.— Скажи — всі лікарі поїхали в Мемфіс на конференцію перукарів.

— Ну добре,— каже він, виходячи.— Але вона навіть дуже нічогенька, як на селючку.

— Стривай-но,— кажу. Він зупинився, а я підійшов і заглянув у шпарину. Але проти світла нічого не міг розгледіти, хіба те, що ноги у неї були гарні.— Кажеш — молода?

— Та з вигляду мов ягідка, як на селючку.

— На ось,— кажу, простягуючи йому шоколад.

Скинув я фартуха й вийшов. Вона й правда була нічогенька. З таких ото чорнооких, що й ножа тобі в спину встромлять, коли що не так. А таки нічогенька! В аптеці більше нікого не було — обідня ж пора.

— Я вас слухаю,— звертаюсь до неї.

— Ви — лікар? — питає вона.

— Звичайно,— і відповідаю. Вона одвела од мене погляд, розглянулась.

— А можна пройти туди трохи далі? — питає.

Було саме чверть на першу, але я пішов і попросив Джоді постояти на сторожі й свиснути, у разі старий з'явиться, хоч він узагалі приходить рівно о першій, не раніше.

— Краще не починай,— каже Джоді — Він же тебе під зад коліном, що й не зоглядишся.

— Він ніколи раніше першої не повертається,— я йому.— Ти ж побачиш, як він заходитиме на пошту. Тож витрішок не купуй, і зразу ж тоді свиснеш.