TextBook — Ради бога,— каже тато.— Ради бога.
— Я знаю,— кажу я.— Нічого він такого не хотів. Він забере свої слова назад.
— Нехай тоді забере.
— Сховайте ножа, і він це зробить.
Незнайомець дивиться на мене. Дивиться на Джуела. Джуел уже стих.
— Сховайте ножа,— кажу я.
Чоловік ховає ножа.
— Ради бога,— каже тато.— Ради бога.
— Скажи йому, що ти нічого такого не хотів, Джуеле,— кажу я.
— Мені здалося, наче він щось сказав,— каже Джуел.— А як він...
— Мовчи,— кажу я.— Скажи, що ти нічого такого не хотів.
— Я не хотів,— каже Джуел.
— Тож-бо дивись,— каже незнайомець.— Обзивати мене...
— Гадаєте, він злякався? — кажу я.
— Я нічого не казав,— незнайомець дивиться на мене.
— Гляди, щоб і в думках такого не мав,— каже Джуел.
— Заткнися,— кажу я.— Їдьмо. Підтягни віжки, тату.
Підвода рушає. Незнайомець стоїть, не спускає з нас очей. Джуел не оглядається.
— Джуел йому показав би,— каже Вардаман.
Ми виїжджаємо на узгірок, де починається вулиця, машини так і снують взад-вперед, мули витягають підводу нагору, на саму вулицю. Тато притримує їх. Вулиця стелеться далі, виходить на Майдан, де перед будинком окружної управи пам'ятник. Ми знову сідаємо, перехожі одвертаються все з тим самим виразом, знайомим нам усім,— тільки Джуел не сідає. Він іде пішки, навіть коли підвода знову рушає.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «В свою останню годину [Всесвіт]» автора Вільям Фолкнер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В свою останню годину“ на сторінці 85. Приємного читання.