Розділ «В свою останню годину»

— Хочеш, ми ще трошки поллємо її водою, Кеше? — спитала Дьюї Делл.

Нога Кешева почорніла. Ми посвітили лампою й оглянули його ногу, там, де вона була чорна.

— У тебе нога, як у негра, Кеше,— сказав я.

— Мабуть, доведеться це все збити з ноги,— сказав тато.

— Якої негоди ви це на нього наліпили? — спитав містер Джілспай.

— Я гадав таким способом закріпить її,— сказав тато.— Я тільки хотів допомогти йому.

Вони взяли пласку залізячку й молоток. Дьюї Делл тримала лампу. Бити довелося ще й як дуже. А потім Кеш заснув.

— Він спить,— сказав я.— Йому не боляче, поки він спить.

На нозі оте тільки потріскало. Воно все не хотіло злазити.

— Разом з шкурою зніметься,— сказав містер Джілспай.— Якої негоди ви це йому наліпили? Невже ніхто з вас не дотямив, що ногу спершу треба жиром змастити?

— Я тільки хотів допомогти йому,— сказав тато.— Це Дарл накладав.

— Де ж Дарл? — спитали всі.

— Невже ні у кого з вас на щось більше розуму не стало? — дивувався містер Джілспай.— Я думав, бодай він розумніший.

Джуел лежав долілиць. Спина у нього вся була червона. Дьюї Делл помастила її ліками. Ліки зробили з масла й сажі, щоб опіки зняти. Тепер спина стала чорна.

— Тобі ж не болить, Джуеле? — спитав я.— У тебе спина, як у негра, Джуеле.

У Кеша нога, як у негра. Потім оте таки збили. З ноги Кеша засочилася кров.

— Іди лягай,— сказала Дьюї Делл.— Тобі треба спати.

Де ж Дарл? — питали всі.

Він під яблунею, з нею, лежить зверху. Це він щоб кішка туди не вернулася. Я спитав:

— Ти від кішки її стережеш, Дарле?