Розділ «В свою останню годину»

— Ну, ми, мабуть, уже поїдемо,— каже Кора.— Мені ще курей годувати.

Та й на дощ збирається. Хмари, такі, як оце, не обманюють, і бавовна з кожним божим днем достигає. То вже буде свіжий клопіт для нього. Кеш усе ще обтісує дошки.

— Бо що ж ми тут можемо зробити,— додає Кора.

— Енс сповістить нас,— кажу я.

Енс у наш бік не дивиться. Він роззирається й кліпає з тим своїм здивованим виглядом, наче геть виснажений власним дивуванням, а тепер здивований і своїм виснаженням. Оце якби Кеш мені клуню так дбайливо робив!

— Я казав Енсові, що, може, і не буде такої потреби,— кажу я.— Маймо надію.

— Ні, вона вже вирішила,— каже він.— Таки затялася відійти.

— Цього нікому з нас не минути,— каже Кора.— Хай господь тримає вас у своїй ласці.

— А щодо жнив,— кажу я. І знов повторюю, що допоможу йому в разі скрути, коли жінка хвора і все таке. Як і більшість людей навкруги, я так часто допомагав йому, що тепер уже й не відмовиш.

— Хотів я сьогодні й почати,— каже він.— Але щось ніяка робота не йде до рук.

— Може, станеться, що вона піддужає, а ти зляжеш,— кажу я.

— На все господня воля,— відповідає він.

— Хай господь тримає вас у своїй ласці,— повторює Кора.

Оце якби Кеш так дбайливо клуню мені робив! Він підводить погляд, коли ми проходимо.

— Цього тижня мене вже не сподівайтесь,— каже Кеш.

— Та не горить,— відповідаю я.— Коли прийдеш, тоді й буде.

Сідаємо на підводу. Кора прилаштовує на колінах коробку з пирогами. Дощ таки певно збирається.

— Не знаю, що він і робитиме,— каже Кора.— Просто не знаю.

— Бідний Енс,— кажу я.— Тридцять з гаком років вона силувала його до роботи. Не дурно ж і втомилася.

— А я гадаю, вона ще тридцять років стоятиме у нього за плечима,— каже Кора.— А коли не вона, то інша яка, що він знайде їй на зміну ще до того, як почне збирати бавовну.