TextBook — Ти, бісів базікало!
— Не обзивай мене,— кажу я.
— Чортів базіка!
— Не обзивай мене так, Джуеле.
У місячному світлі його очі немов клапті білого паперу, наліплену на довгастий м'яч регбі.
Після вечері Кеш починає потіти.
— Щось наче пече,— каже він.— Мабуть, тому, що сонце на неї ввесь день шпарило.
— Хочеш, водою поллємо? — питаємо ми.— Може, полегшає.
— Зробіть таку ласку,— сказав Кеш.— Сонце на неї шпарило, мабуть, тому. І як це я раніш не здогадався, щоб її прикрили.
— Це нам треба було здогадатися,— сказали ми.— Ти не міг цього передбачити.
— Я й не помітив, коли вона перегрілася,— сказав Кеш.— Мені треба було раніше звернути увагу.
Отож ми облили ногу водою. Здавалось, нога у нього під цементом була спечена.
— Тепер краще? — спитали ми.
— Дякую,— сказав Кеш.— Тепер добре.
Дьюї Делл обтирає йому обличчя крайчиком сукні.
— Якби ти трохи заснув,— кажемо ми.
— Само собою,— відповів Кеш.— Щиро дякую. Так добре стало.
Джуеле, кажу я. Хто був твій батько, Джуеле?
Хай тобі бісі Хай тобі біс!
Вардаман
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «В свою останню годину [Всесвіт]» автора Вільям Фолкнер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В свою останню годину“ на сторінці 76. Приємного читання.