Розділ «В свою останню годину»

— Ну як воно тобі?

— Та добре,— каже Кеш.— Холодить. Добре.

— Якщо тільки це поможе,— каже тато.— Ти вже пробач мені. Я теж про це не подумав, як і ти.

— Нічого, добре,— каже Кеш.

Якби тільки змога розчинитися в часі. Це було б чудово. Було б чудово, якби розчинитися в часі.

Ми знов накладаємо пов'язку, обмотуємо шворкою, стягуємо її дужче, цемент застигає на шворці густими зеленавими напливами. Кеш дивиться на нас глибоким запитливим поглядом.

— Так буде міцніше,— кажу я.

— Ага,— відповідає Кеш.— Дякую.

Ми обертаємось на підводі й стежимо за ним. Він підходить до нас дорогою, спина здерев'яніла, обличчя теж, самі лише ноги живі. Він підходить без жодного слова,— очі бліді й посуворілі, обличчя видовжене й понуре,— і сідає на підводу.

— Далі пагорб,— каже тато.— Вам, мабуть, краще злізти й пройти пішака.

Вардаман

Дарл, Джуел, Дьюї Делл і я піднімаємося за підводою на пагорб. Джуел повернувся. Він прийшов по дорозі й заліз на підводу. Пішки прийшов. Нема вже у Джуела коня. Джуел мій брат. Кеш мій брат. У Кеша зламана нога. Ми закріпили йому ногу, щоб не боліла. Кеш мій брат. Джуел теж мій брат, але він не зламав ноги.

Тепер їх п'ятеро, вони описують малі довгасті чорні кола.

— А де вони вночі, Дарле? — питаю я.— Коли ми ночуємо в клуні, то вони де?

Пагорб упирається в саме небо. Потім з-за пагорба вигулькує сонце, і мули, підвода й тато рухаються просто на нього. Коли дивишся на них, аж очі ріже, як вони так ідуть просто на сонце. У Джефферсоні в крамниці він стоїть на рейках у вітрині такий червоний. Рейки раз у раз зблискують, коли він ходить колами. Так Дьюї Делл каже.

Але сьогодні я вже побачу, де вони ночують, коли ми в клуні.

Дарл

— Джуеле,— питаю я,— чий ти син?

Від клуні тягне вітром, тож ми поклали її під яблунею, і місячне світло з яблуні ряботить на довгі дрімотні дошки, з-поміж яких вряди-годи пробивається цяткуватими спалахами її загадкове бурмотіння. Я покликав Вардамана, щоб послухав. Коли ми підійшли, з труни скочила кішка й майнула в тінь, кігті й очі у неї сріблясті.

— Твоєю матір'ю була коняка, а хто твій батько, Джуеле?