Розділ «В свою останню годину»

— А що саме? — спитав Дарл.

— Ч-чорт! — промовив я.— Беріть-но моїх мулів. Потім вернете. Я якось тут упораюся.

— Так он чого ти вчора ввечері нишпорив у Кеша по кишенях,— сказав Дарл. Він так це сказав, наче з газети вичитував, наче йому було байдужісінько. Тепер і Джуел підступив ближче, втупив у Енса ті свої осклілі очі.— А Кеш хотів на ці гроші балакучу машинку у Сюрата купити,— докинув Дарл.

Енс усе плямкав губами. Джуел пильно дивився на нього. Навіть не кліпаючи.

— Але ж це тільки вісім доларів,— сказав Дарл байдужим тоном, наче йому до цього не було ніякого інтересу.— Якщо й їх докласти, все одно на пару мулів не вистачить.

Енс глянув швидко на Джуела, скоса так блимнув, потім знову схилив очі.

— Бог свідок, такого нещасного, як я...— сказав він.

Вони все ще мовчали. Просто дивились на нього, вичікуючи, а він ковзав очима у них по ногах, але не вище.

— І коня,— додав він.

— Це якого коня? — спитав Джуел.

Енс не ворухнувся. Чорти б його батькові, але якщо не можеш втримати синів у шорах, то вижени їх з хати, хоч і які вони дорослі. А коли вже й цього не можеш, то, чорти б його батькові, але мусиш тоді сам забратись. Я б таки так і вчинив, чорти б його батькові!

— Ти хочеш сказати, що мого коня запродав? — спитав Джуел.

Енс стоїть, як стояв, руки обвисли.

— П'ятнадцять років у мене в роті нема жодного зуба,— каже він.— Бог це знає. Він знає, що п'ятнадцять років я не їм того харчу, який він призначив для людини, щоб вона підтримувала себе на силі, і я все призбирував цент за центом на нові зуби, але щоб родині не на шкоду — нехай, думаю, хоч колись зможу їсти призначений від бога харч. І я віддав ці гроші. Я собі подумав, що як я можу обійтись без харчу, мої сини могли б обійтись без верхового коня. Бачить бог, я так подумав.

Джуел стоїть, руками обперся, дивиться на Енса. Потім одводить погляд. Він подивився через поле, обличчя непорушне, мов камінь, ніби це хтось чужий говорить про чийогось там коня, а він і не слухає. Потім протягло так сплюнув, мовив: «Чорт!» — одвернувся, дійшов до воріт, одв'язав коня й сів верхи. І ще й не встиг він скочити в сідло, як кінь зрушив з місця, і ось вони вже мчать дорогою, наче сам Закон женеться за ними. І так вони й зникли з овиду, вдвох схожі на плямисту віхолу.

— Що ж,— кажу я.— Візьміть моїх мулів.

Але він не хотів. І заставатись вони не хотіли, коли цей хлопчак цілий день ганяв канюків під палючим сонцем, мало не так само здитинівши, як і всі вони.

— То хоча б Кеша тут залиште,— кажу я.

Але вони й на це не пристали. Постелили йому на труні постіль з ковдри, уклали там і поряд примістили його інструмент, тоді запрягли моїх мулів і з милю провезли підводу дорогою.

— Коли ми вас тут обтяжуватимем,— промовив Енс,— то так і скажіть.