Розділ «В свою останню годину»

— Заходьте в хату,— повторив Армстід.

На багряному його обличчі знов дерев'яний вираз, цей зухвалий, понурий і суворий вираз, немов обличчя й очі були з дерева різного кольору, одне страшенно бліде, друге страшенно темне. Сорочка на ньому почала підсихати, але ще прилипала до тіла при кожному порусі.

— Вона б це оцінила,— сказав тато.

Ми випрягли мулів і загнали підводу в повітку. З одного боку вона не мала стіни.

— Заходьте ж у хату,— знову повторив Армстід.

— Дякую вам,— відповів тато.— Коли б ваша ласка, то дали б їм трохи перекусити.

— А то ж як,— сказав Армстід.— Лула догляне Кеша і зразу ж приготує вечерю.

Він повернувся до коня і почав знімати сідло, мокра сорочка липла до тіла, коли він рухався.

Тато не схотів іти в хату.

— Заходьте поїсте,— сказав Армстід.— Зараз буде готове.

— Щось мені не хочеться,— відповів тато.— Дякую вам.

— Та заходьте, обсохнете й поїсте,— сказав Армстід.— Тут усе буде гаразд.

— Хіба що заради неї,— сказав тато.— Тільки заради неї перекушу. Нема в мене вже ні запрягу, нічого. Але вона буде вам усім вдячна.

— Та чого там,— сказав Армстід.— Заходьте, хлопці, підсохнете.

Проте після того як Армстід дав татові чарку, йому відлягло, а коли ми пішли глянути на Кеша, він з нами не пішов. Коли я оглянувся, він саме заводив коня до клуні, він уже говорив про те, щоб дістати новий запряг, а до вечері майже й зовсім наче сторгувався за нього. Він там у клуні, спритно прослизає проз того невгомонно вертливого вихра, заходить з ним у стійло. Вилазить на ясла, скидає сіна, тоді виходить, шукає і знаходить шкребачку. Потім вертається і швидко прошмигає проз нищівний удар копита і вихоплюється вгору навпроти коня, де той уже не може його дістати. Він орудує шкребачкою в небезпечній близькості до копит, сам спритний, мов акробат, і в любовному захваті кляне коня на всі заставки. Кінь закидає голову, щирить зуби, його вибалушені очі бликають у присмерку, наче мармурові кульки на барвистому оксамиті, коли він товче коня шкребачкою по морді.

Армстід

Але ж на тобі,— на той час, коли я налив йому ще одну чарку віскі,— вечеря тільки ось-ось мала бути,— а він уже, можна сказати, встиг і мулів у когось сторгувати, в кредит. І ще й почав вередувати та перебирати, мовляв, ця пара йому не подобається, він не викидатиме грошей за нічого не вартих мулів, це було б наче курям на сміх.

— Побалакайте-но зі Сноупсом,— сказав я.— Він має кілька пар. Може, одна з них вам і підійде.

Тоді він заплямкав губами, дивлячись на мене так, немов я мав єдиний на всю округу запряг мулів і не погоджувався його продати йому, хоч насправді якби не мої мули, вони б з мого подвір'я так і не виїхали. Тільки ж не знаю, що вони стали б робити, розжившись на мулів. Літлджон мені казав: греблю в долині Гейлі на цілих дві милі розмило, і до Джефферсона тепер тільки одна дорога — аж округ Моттсона. Але це вже Енсів клопіт.

— Важко з ним мати діло,— каже він, плямкаючи губами. Та коли після вечері я дав йому ще чарочку, він трохи звеселів. Він хотів іти в клуню й там і просидіти при ній ніч. Певно, думав, що як сидітиме досить довго напоготові, Санта Клаус підкине йому запряг мулів.