Розділ «В свою останню годину»

Кеш силкувався але вона випала і Дарл вискочив і пішов під воду а Кеш кричав впіймай її і я кричав біг і кричав а Дьюї Делл кричала на мене Вардамане гей вардамане гей вардамане а Вернон перегнав мене бо бачив як вона виринає вона знову скочила у воду й Дарл її ще не впіймав.

Він виринув роздивитись а я кричу хапай її Дарле хапай але він не пішов назад під воду бо вона була заважка щоб її вхопити а я кричу хапай її Дарле хапай її Дарле адже у воді вона прудкіша за людину а Дарлові треба її схопити тож я зрозумів що він міг би її схопити бо хапати рибу руками він найметкіший хоч і мули заважають знов вони спливли на поверхню ледь перебираючи ногами ноги у них здерев'яніли пірнули знов тепер спини стирчать і Дарлові знов треба спробувати бо у воді вона прудкіша за чоловіка чи жінку і я обігнав Вернона а він не поліз у воду помогти Дарлові він міг би схопити її вдвох з Дарлом він знав але не схотів.

Мули знов виринули витягли здерев'янілі ноги свої здерев'янілі ноги повільно перевертаються, а потім Дарл знову і я кричу хапай її Дарле хапай витягни її голову на берег Дарле бо Вернон не хоче помагати і тоді Дарл махнув повз мулів він міг би він схопив її під водою наближався до берега наближався повільно бо вона пручалася щоб лишитись у воді але Дарл дужий він помалу наближався і я бачу що він її зловив бо він наближається поволі а я побіг у воду йому помагати і безперестану кричав бо Дарл дужий і завзятий і міцно тримає її під водою хоч вона пручається він її не відпустить він мене бачить і її втримає і тепер уже все гаразд все гаразд все гаразд.

Потім він виходить з води. Він довго виходить повільно руки його під водою це ж він мусить її витягти щоб я зміг підхопити. Потім його руки стало видно і весь він вийшов з води. Я кричу безперестану. Нема як і зупинитись. Я зупинюся коли зможу але його руки нарешті понад водою вони порожні випорожнюють воду.

— Де мама, Дарле? — питаю я.— Ти так і не впіймав її. Ти знав, що вона рибина, і відпустив її. Так і не впіймав. Дарле. Дарле. Дарле.

Я побіг понад берегом, дивлячись, як мули раз по раз то пірнуть, то виринуть.

Талл

Коли я розповів Корі, як Дарл скочив з напівперекинутої підводи, а Кеш лишився там, пробуючи врятувати труну, а Джуел, який майже до берега вибрався, завернув коня назад, хоч кінь мав досить тверезого глузду, щоб туди не лізти, вона й каже:

— Ось ти й усі ви кажете, що Дарл дивак, що він несповна розуму, а от лише в нього вистачило тями скочити з підводи. Енс — так той виявився таким хитрим, що й узагалі на неї не сідав.

— Та хоч би й сів, він там був би ні до чого,— сказав я.— У них усе йшло справно, і вони б перебралися, якби не та колода.

— Колода, пхе,— сказала Кора.— Це рука божа.

— Тоді чого ти кажеш про їхню дурість? — заперечив я.— Руці божій ніхто не владен протиставитись. Блюзнірством було б навіть пробувати.

— То як же вони наважилися, га? — запитала Кора.

— Енс ні на що не важився,— відказав я.— Саме за те ти його й ганила.

— Бо його місце було таки там,— заявила Кора.— Якби він мав мужність, то був би на підводі, аніж примушувати синів робити те, чого сам не насмів.

— Не розумію я, чого ти хочеш,— сказав я.— То ти кажеш, що вони наважились протистояти руці божій, а то нападаєшся на Енса, що він не був з ними.

Тоді вона знов заходилася співати, схилившись над ночвами, прибравши такого співацького вигляду, що от, мовляв, вона махнула рукою на людей з усім їхнім дурисвітством і полинула тим своїм співом у небесні високості.

Підвода на довгий час застряла у воді, течія підмивала її, спихаючи з броду, а Кеш дедалі більше нахилявся, він силкувався втримати труну, щоб не сповзла вниз і не перекинула зовсім підводи. Як тільки підвода добряче накренилась, так що течія й сама вже могла її доконати, колода рушила далі. Вона мовби відіграла призначену їй роль, а тоді обминула підводу, як вправний плавець, і попливла собі за течією.

Коли мули, відчайдушно хвицяючи, нарешті звільнилися від упряжі, якусь хвилину здавалося, що Кеш спроможеться вирівняти підводу. Здавалося, що він і підвода стоять, на місці, що то Джуел силкома тягне до підводи коня. Потім повз мене промчав малий, він біг і кричав на Дарла, а дівчина силкувалась його впіймати, і ось тоді я побачив, як мули повільно спливли на поверхню, ноги задерті розкаряч, наче вони так і застигли догори, ногами, і знов сховались у воду.

Аж де й підвода пішла шкереберть. Вона, Джуел, кінь — усе змішалося. Кеш зник з очей, до останнього моменту підтримуючи труну, а далі вже нічого не було видно, так кінь шарпався й хлюпав. Я вирішив, що Кеш випустив труну й пливе з нею, тож гукнув Джуелові, щоб підплив до нього, коли раптом його з конем так само накрила вода, і я подумав, що вони всі загинуть. Я здогадався, що коня теж стягло з броду, і все це — кінь, що відчайдушно борсався у воді, підвода й труна, здані на ласку хвиль,— було таке разюче, що, стоячи по коліна у воді, я закричав Енсові позад мене: